Зісельс Йосиф Самуїлович (нар. 02.12.1946, м. Ташкент) – фізик-теоретик, інженер-електронщик. Активний учасник інформаційно-моніторингової роботи правозахисної спільноти. Член Української Гельсінської групи.

Сім’я на початку 1948 р. переїхала з Узбекистану в Україну, в м. Чернівці. Формування Йосифа припало на часи «хрущовської відлиги» та проходило в колі німецькомовної єврейської інтелігенції. З 1962 Зісельс почав знайомитися з самвидавом. Першою самвидавною книгою для нього став «Доктор Живаго» Бориса Пастернака.

У 1969 закінчив фізичний факультет (кафедра теоретичної фізики) Чернівецького університету, після чого служив на Балтійському флоті в званні матроса. Після демобілізації в квітні 1971 працював у Чернівецькому радіотелецентрі на посаді інженера технічного контролю.

З початку масової єврейської еміграції (1970–1971) Зісельс вступив в контакт з місцевими активістами еміграційного руху; активно допомагав від’їжджаючим до Ізраїлю, проводжав сім’ї до кордону (в цей період він був тричі затриманий на прикордонній станції Чоп). У серпні 1972 за виступ на профспілкових зборах на захист колеги по службі, який добивався дозволу на виїзд до Ізраїлю, Йосифа виключили з комсомолу та вимагали, щоб він звільнився «за власним бажанням». Зісельс відмовився; навколо нього було створено атмосферу наклепів і прискіпувань, однак звільнити його так і не вдалося.

У 1973–1976 активно займається розповсюдженням самвидаву, разом з дружиною Іреною підключається до допомоги політв’язням та членам їх сімей.Перебував під постійним наглядом КДБ, його телефон прослуховувався, листування перлюструвалася.

У серпні 1976 у помешканні знайомої Зісельса було проведено обшук, на якому вилучили фотокопію першого тому «Архіпелагу ГУЛАГ» та інші твори самвидаву, що належали Зісельсу, які він привіз із Києва. За Ігорем Померанцевим, який передав Йосифу зазначену літературу, стежили, і момент передачі літератури був зафіксований КДБ. Відразу після вилучення літератури 27 годин з короткою перервою на сон Зісельса допитували в Чернівецькому управлінні КДБ, але він відмовився відповідати на будь-які запитання.

У лютому 1977 Зісельсу було винесено прокурорське попередження щодо кримінальної відповідальністі у разі продовження «антирадянської діяльності». Підписати протокол про попередження Зісельс відмовився; відмовився він також від зробленої йому співробітниками КДБ пропозиції покинути СРСР.

Протягом 1977–1978 Зісельс активізує свою дисидентську діяльність. У серпні 1978 Зісельса приймають (без публічного оголошення про цю подію) в члени Української Гельсінкської групи. 10 листопада 1978 у квартирі Зісельса був проведений обшук, на якому вилучено багато самвидаву, а також дві картотеки: в’язнів психлікарень і євреїв-«відмовників». Заарештований 8 грудня 1978 за звинуваченням у «наклепі на радянський державний і суспільний лад». 19 жовтня 1984 Зісельса заарештовують і засуджують вдруге до 3 років таборів за «наклеп на радянський лад». Термін відбував спочатку у Львові, потім був переведений до Нижнього Тагілу.

У січні 1987, на початку кампанії зі звільнення політичних в’язнів в СРСР, відхилив пропозицію Свердловської прокуратури відмовитися від громадянської активності в обмін на дострокове звільнення. Звільнився по завершенні терміну

 Йосиф Зісельс, який, у 1987 році, щойно вийшовши з ув’язнення після шести років тюрми, займався відродженням єврейського життя у Чернівцях та на Буковині. Паралельно створював там Народний Рух України та увійшов у велику раду Руху в 1989 році та створив Раду національностей при НРУ.

Історія дисиденства Йосифа Зісельса в відеопроєкті “Обличчя незалежності”:

Йосип Зісельс, дисидент, співпрезидент Асоціації єврейських організацій та общин ВААД України.

 Сьогодні Йосип Зісельс відстоює будівництво українського проєкту меморіалізації Бабиного Яру у Києві. «Девізом мого життя стала фраза японської авторки Йосано Акіко: «Сказали мені, що дорога ця приведе до океану смерті і я з пів дороги повернув назад. З тих пір тягнуться переді мною криві окульні стежки».

«Я не хотів себе зрадити, але й не хотів, щоб мої близькі страждали від цього. Я намагався применшити ці страждання. Це не мені судити, а Богові, вдалося чи ні. Але я завжди пам‘ятав про те, що моя робота супроводжується певними негараздами для моїх близьких».

Нагадаємо, що 1 грудня Україна відзначала 30-річчя референдуму щодо незалежності України.

The post Сьогодні дисиденту і політв‘язню концтаборів СРСР Йосифу Зісельсу – 75 років appeared first on Ірпінь онлайн.

В архівних матеріалах  музею історії Університету знаходиться звіт бібліотекара, де зазначено: «Занесено в інвентарний каталог книги, привезені з Житомира і Полтави. Число книг збільшилось з 1550 до 1765. Книг видано читачам на руки – 220 шт., в читальню – 14 шт., читачів – 130 чоловік». Бібліотека почала ставати популярною, але знаходилася ще не в Ірпені.

У 1932 р. навчальний заклад переведено до м. Ірпеня та перейменовано на Ірпінський торф’яний технікум та перевезено всі матеріальні цінності, навчальну та наукову літературу, технічні довідники які зберігаються у бібліотечних фондах дотепер.

До початку війни в бібліотеці налічувалося 3000 примірників навчальної літератури. Бібліотекарем була  Юлія Миколаївна Старинська. З її ініціативи, під час евакуації, бібліотечний фонд перенесено в приміщення заводу «Машторф». Завдяки цьому в 1944 р. навчальний процес забезпечено необхідною літературою.

Технікум відновив роботу лише у березні 1944 р. під назвою «Ірпінський гірничо-паливний технікум», який розпочав підготовку спеціалістів для відродження паливної галузі та шахт Донбасу. У цьому ж році Старинську Юлію Миколаївну  призначено завідуючою бібліотеки. 

У 1946 р. обслуговувались 250 учнів, а в 1947 р. — 343. У зв’язку з цим навчання проводилося у дві зміни. У 1947 р. під керівництвом нового директора технікуму Овсія  Сергійовича Кухарука відкрито читальний зал.

У 1948 р. завідувачем бібліотеки став Григор’єв Г.П.

Цього ж року завідування бібліотекою передано Олехнович Олені Дем`янівні, яка присвятила роботі 49 років життя (1948–1997). 

На початок 1950 р. бібліотечний фонд налічував приблизно 5000 примірників. У тому ж році розпочато створення алфавітного каталогу. У 1951 р. завершено будівництво нового навчального корпусу на 525 місць і в кінці року бібліотеку було частково переведено в нове приміщення.

У 1961 р. потужно поповнювався бібліотечний фонд, що налічував майже 46 000 примірників.

У кінці 1969 р. бібліотечний фонд становив майже 48 000 примірників, забезпеченість літературою – 1:2.

Новим лідером педагогічного колективу став Павленко Володимир Іванович (1969–1991), під керівництвом якого продовжував поповнювався бібліотечний фонд (до 105 000 примірників), проте не вистачало площі книгосховища. 

У 80–90-х р. бібліотека безкоштовно забезпечувала навчальною літературою студентів і викладачів, долучалася до безпосередньої участі у виховному процесі. Забезпеченість літературою становила 80–100%, фонд – 130 000 примірників. 

У 1995 році Ірпінський індустріальний коледж  перейменовано в Ірпінський фінансово-промисловий коледж.

Перед бібліотекою постали складні завдання. Новий напрям навчання потребував інформаційної бази. У той період книжковий фонд становив 94 444 примірників. За п’ять років його збільшено до 137 199 примірників. 

У читальному залі зберігався у вільному доступі досить потужний фонд довідкової літератури: галузеві енциклопедії та довідники, словники. Передплачувалося понад 100 назв періодичних видань. Здійснювалася систематична картотека газетних і журнальних статей, картки для систематичного та алфавітного каталогів почали друкувати на машинці. Бібліотекарі працювали в умовах великого навантаження. Читальний зал на 120 посадкових місць обслуговував читачів у дві зміни до 21.00.

У 1999 р. бібліотека обслуговувала майже 9800 студентів та 900 викладачів і співробітників. Щодня абонемент відвідували 160–170 осіб, а читальний зал — 300.

Виникла потреба організації нового підрозділу бібліотеки — наукової бібліотеки, відкриття якої відбулося 29 листопада 1996 р. Із 1997 р. бібліотека видавала бібліографічні покажчики: «Все про податки», «Економіка. Економічні науки», «Все про фінанси», які підготував провідний бібліограф І. П. Щира.

У 2003 р. бібліотеку очолила канд. екон. наук, доц. С. Я. Цимбалюк. З 2004 р. відбувалося впровадження інновацій у систему бібліотечного обслуговування. З 2003 по 2005 р. бібліотека поступово переходила на автоматизований режим обробки та видачі/здачі документів користувачами. З 2005 р. її робота була спрямована на якісне обслуговування читачів шляхом удосконалення бібліотечних процесів і розширення спектру надання інформаційних послуг.

У 2014 р. заступник директора Н. Б. Добрянська створила електронне представництво бібліотеки у соціальних мережах.

У 2015 р. почалася активна діяльність із впровадження та поширення цифрових ініціатив наукової комунікації з метою створення власного електронного архіву. О. В. Скабардін вивчив можливості потужної інформаційно-технологічної платформи з відкритим кодом «DSpace», на якій згодом було створено цифровий архів наукових праць університету — інституційний репозитарій «іRNUDPSU».

Із 2015 р. обслуговування здійснюється в автоматизованому режимі, яке базується на технології штрих-кодування. У 2016 р., з метою розширення можливостей надання інформаційних послуг, створено веб-інтерфейс (доступний тільки з локальної мережі університету) для колекції оцифрованих документів. Із 2017 р. наукова бібліотека забезпечує доступ до повнотекстової бази даних електронних книг видавничої компанії «Центр навчальної літератури», яка налічує понад 1100 підручників та посібників. Електронна база «УФД/Бібліотека» нараховує більш як 132 000 бібліографічних записів. Продовжено активну діяльність з удосконалення системи наповнення цифрового архіву наукових праць університету — репозитарію («іRNUDPSU»). Бібліотека активно долучилася до створення профілів науковців та профілів кафедр на платформах «Google Scholar» та «ORCID», реєстрації дослідників у системі «Бібліометрика української науки». У 2017 р. започатковано нову серію бібліографічних видань «Анотований покажчик дисертаційних робіт, наявних у фонді наукової бібліотеки Університету ДФС України (1999–2007 рр.)».

З 2018 р. співробітники наукової бібліотеки надають допомогу в оформленні документів для отримання свідоцтва про реєстрацію авторського права на твір. Активно впроваджували досвід колег з питання присвоєння індексу DOI науковим публікаціям.

Сьогодні пріоритетним напрямом роботи бібліотеки є забезпечення вільного доступу до інформації. Її діяльність головним чином спрямована на виконання стратегічних освітньо-виховних завдань із використанням сучасних електронних технологій.

Дякуємо Ользі Підлісній та Музею історії Університету за надані факти.

Нагадаємо, ми повідомляли, що в Ірпені працювала бібліотека на колесах.

The post 100-річна бібліотека в Ірпені: історичні факти до Всеукраїнського дня бібліотек appeared first on Ірпінь онлайн.

Крім тематичної “дачної” виставкової експозиції в легендарному музеї на Андріївському узвозі, до прем’єри готується театральний проєкт «Агафокла» Київського університету технологій та дизайну спільно з  Birmingham Institute of Art and Design та творчою командою Mobius Art Projects.

6 червня команда проєкту  відтворить одну з найцікавіших аматорських вистав, у якій брали участь Булгакови та їхні друзі в Бучі 29 червня 1910 року.

Фейсбук-подія “Свято на дачі” Ексклюзив: Метелик Агафокла знов у музеї Булгакова

Проект «Свято на дачі. До 130 дня народження Міхаїла Булгакова» запрошує пережити радісний, теплий, яскравий досвід з нами, адже літо на дачі — цілий маленький світ, сповнений пригод та вражень. Реєстрація тутhttps://forms.gle/WYraNAH52auKPVmK9
⠀
 дізнайтесь про дачне життя на початку ХХ ст. на прикладі родини Булгакових та їх друзів — світлини, документи та цікаві експонати — устрій дачного життя сім’ї, їх літні вбрання, тогочасні турботи й радощі!
⠀
 відвідайте дачну виставу «Метелик Агафокла», де у 1910 році грали Булгакови. Відновлена по фото та фрагментам, які збереглися, вона точно створить піднесений настрій на весь тиждень!
⠀
 скуштуйте духмяний трав’яний чай на затишній Булгаковській веранді!
⠀
Кількість місць дуже обмежена.
Набираємо лише дві невеликі групи – Група 1 о 14:00, Група 2 розпочинає о 14:30.
⠀
Пам’ятний квиток на подію (з особистим побажанням) можна придбати тут, зареєструвавшись за посиланням:https://forms.gle/WYraNAH52auKPVmK9Всі реєстрації обробляються по черзі, за часом надходження до нас.
⠀
Імерсивну виставу зіграє творча команда The Mobius Art Projects в костюмах молодих дизайнерів кафедри моделювання художнього костюма від КНУТД.Виставка «Поїздка на дачу» діє у партнерстві Victoria Museum за підтримки Музею Києва.

The post Свято на бучанській дачі. Театрально-музейний проєкт до 130-річчя Михаїла Булгакова appeared first on Ірпінь онлайн.

У 1990-му році я встановив ось цю табличку. Як пишуть у книгах, у Ігоря найміцніша труна у світі — це підводний човен. У нього немає могили на землі. Тому для тьоті Валі, його мами ми встановили з друзями пам’ятну табличку.

На фото наш друг Аркадій під час весілля. Він теж приходив до Ігоря пам’ятної дошки та зробив цю пам’ятну фотографію. Друзі приходять. Друзі пам’ятають. Пам’ять існує.

В Ірпені були і зараз є такі райони: Машторф, Біла Дача, СМУ, БКЗ. Я 68-го роду народження, моє покоління вже дружило між районами. Якось склалось, що у багатьох були старші брати і сестри. Вони чомусь дрались у ті часи. А ми товаришували.

Район Машторф був таки особливим. Тому що це був завод великий за мірками Ірпеня. Тут виробляли техніку: трактори, торфове обладнання. Багато людей працювало і дуже дружним був райончик. Ми збирались тут у 10-й школі усі вечорами. Що ми тут тільки не робили. Тому дружба була міцною.

І проводи в армію. Тоді ніхто не хотів потрапити на флот. Усі ішли служити в армію, але деякі потрапляли на флот. Проводи були гучні — як весілля. Проводи Ігоря на флот пам’ятає пів Ірпеня. Чому? Тому що він був дуже комунікабельним, мав багато друзів. Була побудована палатка. Столи, стільці, музика, я пам’ятаю – бобінний магнітофон. Тут всі проривались до нього за стіл. Провести його. Ну, це було прийнято в Ірпені”.

Культурологічний проєкт на телеканалі “Погляд” втілюється спільно з ГО “Культурна дія” та Громадської ініціативи Олексія Зіневича. Авторка мультимедійного проєкту “Ірпінь. Моя світлина – моя історія” ірпінчанка, кандидат історичних наук Наталія Зіневич. Оператори Владислав Назаровець та Олексій Москаленко.

The post Вадим Навроцький: “Пам’ять про підводника Ігоря Харченка жива” appeared first on Ірпінь онлайн.

Митець народився у 1920 році в с. Дячкове, що неподалік славнозвісної Диканьки на Полтавщині.

Його батько був сином італійського художника Джованні Панідо, якого ще юнаком до України запросила дружина князя Кочубея. А мати – козацького роду.

У полтавській школі, де навчався хлопець, малювання та креслення викладав Матвій Донцов. Досвідчений художник допоміг юному даруванню знайти свій шлях у мистецтво.

Теплі стосунки з учителем переросли у велику дружбу, яка тривала багато років – до останніх днів Донцова. Вдячний учень в Ірпені створив музей свого вчителя.

На студентській лаві Харківського художнього інституту Піаніду застала війна. Замість пензля до рук довелося узяти зброю. Унаслідок поранення, контузії потрапив до шпиталю, на фронт уже не повернувся.

Опинився в евакуації у Середній Азії, де продовжив навчання в художньому інституті – своєрідного міксу закладів Москви, Харкова та Києва.

У 1947-му Піаніда з відзнакою закінчив Київський художній інститут. Він був одним з найкращих студентів курсу, єдиним, хто отримав стипендію ім. Рєпіна.

Закінчивши аспірантуру, викладав образотворче мистецтво, живопис та композицію у згаданому виші. А на громадських засадах очолював декілька художніх студій – у Києві та Ірпені.

Як талановитий педагог, за 40-річну практику виховав понад 2 тис. учнів. Багато хто з них стали відомими художниками та викладачами.

Наприкінці 40-х Донцов перебрався до Ірпеня. У гості до нього часто приїздив і Піаніда.

Це було і дружнє спілкування, і митецькі поради, і творчість. Краса ірпінської природи надихала митця на створення чудових пейзажів.

Після смерті Донцова Піаніда отримав його будинок у спадщину. Зі своєю дружиною Любов’ю він створив тут музей свого вчителя та дитячу художню студію.

На жаль, останні роки свого життя художник важко хворів – давалися взнаки поранення, отримані на війні.

Піаніда помер 8 березня 1993-го. Його поховали в Ірпені, де й могила Донцова. Після смерті митця будинок-музей Донцова перестав існувати.

З нагоди ювілею художника в Ірпінському історико-краєзнавчому музеї відкрили виставку його робіт.

У серії «Наші славетні земляки», яку започаткувала Ірпінська центральна міська бібліотека, вийшла друком краєзнавча брошура «Піаніда Борис Микитович – художник і педагог».

Прикро, що в Ірпені не можуть повноцінно використати багату культурну спадщину наших предків для приваблення туристів, проведення наукових та митецьких заходів, що стосувалися б знакових особистостей.

Пріоритетом тимчасової ірпінської влади сьогодні є витрачання шалених коштів на набережну, площі, парки, сквери, а не на збереження свого славного минулого.

Місто хаотичної забудови втрачає свою неповторну ауру. За ним закріпилося принизливе визначення «спального району Києва».

Разом з його природними оазами зникають й об’єкти культурної спадщини, зокрема той же будинок поета Максима Рильського.

Потенційні музеї фігурують у звітах чиновників банальними меморіальними дошками. Часом навіть охоронний статус не може зберегти від знищення, як це мало не сталося із обійстям кобзаря Миколи Будника.

The post Піаніда та Ірпінь: 100-річчя художника крізь призму збереження культурної спадщини міста appeared first on Ірпінь онлайн.

Історична місцина Пилипів потік, де росте цей дуб, перетворилася на суцільну висотну забудову. Тут з’явився ЖК «Синергія» (забудовник – депутат Ірпінської міської ради від «Нових обличь» Ігор Оверко, якого ще називають «прорабом» ексмера Ірпеня Володимира Карплюка).

Для цього знищили реліктовий куточок природи. Під пилку пішли вікові дерева цінних порід.

Унікальний гігант залишився рости, фактично затиснутий новобудовами та асфальтовим покриттям. Йому залишили за статусом природної пам’ятки 0,01 га охоронної зони. Хоча її радіус мав би сягати хоча б 30 м.

Згідно із заповідним режимом на території пам’ятки природи в радіусі 30 м забороняється надання ділянок під будівництво та в оренду, а також розорювання земель і порушення ґрунтового покриву.

Але в 2010 році обласна рада чомусь виділила Дубу-Прадубу ділянку 10 на 10 м, а мала б – 60 на 60 м.

А хотілося б, що ця місцина, яку знищили, зосталася заказником площею 14 га в одному комплексі зі знаменитою ірпінською криничкою.

Жителька Ірпеня Лариса Грибкова згадує, яким красивим був цей куточок природи. Могутній Прадуб вирізнявся своєю широкою кроною, пишними листям на гілках.

Ділянка, де він знаходився, потрапила у приватну власність. Але міська влада за згодою з власником відокремила це місце. Люди турбувалися про свого зеленого красеня.

У 2012-му власником ділянки по сусідству із деревом став Ігор Оверко, а 2013-го – розпочав спорудження 40-квартирного будинку. Останній пообіцяв узяти його під власну опіку.

Але будівельне сміття звалювали прямо під стовбуром дерева. А потім вигрібали його екскаватором, пошкоджуючи земельне покриття та коріння, провели кронування.

Новобудови та асфальтування зменшили площу життєвого простору, необхідного для такого гіганта, порушили систему живлення цієї оази, що складалася тут століттями.

Місцеві жителі давно переймалися долею зеленого красеня. Але документальна «переписка» з чиновниками нічого не дала.

Так, Ірина Онищук з цього приводу теж неодноразово зверталася до влади різних рівнів.

А минулого року вона запросила оглянути дерево Ігоря Сінгера – професійного натураліста, арбориста, фахівця з IPM (Integrated Pest Managment) Urban Forester, фахівця з культивування та захисту рослин, біолога-дослідника та експерта збереження рослин ГО «Києво-Подол».

Для початку процесу лікування дуба він надав низку рекомендацій. Отже, треба зняти газонне покриття під деревом, яке не притаманне таким видам рослин.

Необхідно відкоригувати графік поливу, адже перелив призводить до гниття кореневої системи, викликає порушення кореневого дихання.

Система інтуїтивного каблінгу (облаштування для запобігання розчахуванню гілок) має бути технічно продумана. Інакше вона не виконує покладену на неї функцію.

Потрібні фахова обрізка та роботи з порожнинами і дуплами. Тоді були помічені на дереві шершні.

Можливо, вони знайшли там місце для проживання чи є ураження бактеріальною водянкою, що спричиняє витікання соку, який приваблює комах.

Цікаво, що на ірпінській сесії затвердили проект рішення, за яким капітальний ремонт зони благоустрою навколо дуба мала провести Валентина Роспотнюк на суму майже 150 тис. грн (пайова участь).

Судячи з коментарів керівника КП «Управління благоустрою міста» Юлії Прибилової у мережі Фейсбук щодо проблеми усихання Прадуба, влада теж цим начебто занепокоєна.

Чиновниця пише, що зверталися до обласного департаменту. Незабаром планується виїзна комісія. Відповідь надто туманна…

The post Сохне Дуб-Прадуб: в Ірпені через висотну забудову гине 600-літня пам’ятка природи? appeared first on Ірпінь онлайн.

Одним, із людей, які випередили час та стали у витоках сучасного ютуб блогінгу став — Кейсі Найстет.

Історія становлення

Уявіть: хлопец, 19 років, один, з малим дворічним сином, без грошей, не закінчивши школу, без даху над головою, без роботи, без знайомих, далеко від родини у самому центрі планети, у — Нью-Йорці.
Звучить неймовірно, й не зрозуміло як діяти, куди рухатись, та вибиратися?
Але саме так, розпочав Кейсі, коли переїхав до Мангетенна у 2000 році, тим самим здійснивши свою дитячу мрію.
За два роки до цього в нього народився син.
Він пішов із сім´ї, та школи. Жив у трейлері з дівчиною та працював мойщиком посуду у ресторані морської їжі.
Декілька перших років поспіль він знімав різні відео на замовлення.
У 2001 разом із братом зробив серію фільмів про мистецькі скульптурні інсталяції.

Прізвище

За словами самого Кейсі, його призвище правильно промовляєтся не, як «Нейстат», і як більшість говорить. Правильний варіант «Найстет».

Перша слава

20 вересня 2003 року вийшов трьох хвилинний фільм «Брудний секрет Айподу, в якому критикував відсутність заміни батареї у портативного медіа-плеєра Єпл.
Фільм отримав національну увагу. Став вірусним, ще до ютубу.
Про нього писали в газетах, запрошували на передачі.
20 листопада 2003 року Єпл анансувало про політику заміни акумуляторів.
21 листопада світ побачила нова розширена система гарантії Айподу.

І хоч Єпл заперечувало зв’язок між фільмом і новою політикою компанії, стверджуючи що почали її розробляти за довго до відео, це був успіх!

«Наукові експерименти»

У 2004 брати створили серіал «Наукові експерименти» — 15 хвилинні серії, прославлені вставками коротких фільмів про різноманітні експеременти. Їх робота стала популярною.
У центрі Нью-Йорку на Тайм-Сквер кожні 59 хвилин транслювали одни з однохвилинних наукових експериментів.

«Брати Найстети»

У червні 2008, 8-ми серійни серіал «Брати Настети», був куплений за 2 млн. долларів HBO-американською преміумною телевізійною компанією. Написаний та знятий Кейсі та його братом Веном — серіал показув життя братів, розказаний від першого обличча кожного з братів
У липні 2010 серіал стартував на НВО.

На 2 роки я зупинився. Це була моя найгірша помилка у житті. Я думав, що ось, вийде серіал, я стану відомим та визнаним. Але я хоч я і став більш відомим, я перестав розвиватися. Я зупинився і втратив два роки, чекаючи не зрозуміло на що.

Ютуб канал

Перші 5 років він експерементував з форматами. Створював короткометражні фільми, критикував Нью-Йоркську поліцію та метрополітен, робив відео про Чат-рулетку, та тільки набирав ший популярност, про його подорожі разом з сином, та стосунки з майбутньою дружиною та мамою його другої дитини — Кендіс.
Загалом за цей час вийшло 100 відео.

у 2014, Найстет був у списку New Media Rockstars Top 100 Каналів, оцінений на 82 місці.

Щоденний Влог

26 березня 2015 Кейсі, на протиставлення блогу — веденню щоденника/сторінки у сонце мережі чи сайту, де ти описуешь своє життя, почав щоденний влог (відео формат журналу про своє життя).
19 січня 2016 він виклав його 300-й влог.
Також, у період між Листопадом 2016 та березнем 2017 Найстет перестав вести влог, перефокусувавшись на короткий метр.

У червні 2018 він вже опублікував 936 відео на канал.

368

У квітні 2018, Найстет анансував новий проєкт: 368 — названий за адресом його розташування на Бродвеї у Нью-Йорку.

Креативне місце для творців, та криейторів створене для колоборацій.

Фірмові фішки

Таймлапси Time-Lapses

По перше це гарно. По друге вони показують коли і де це відбувається.

Рубрика «Давайте поговоримо про бізнеса/справи»,“Lets talk about business”

Рубрика «Відвопіді на питання», “Q&A” або “Questions&Answers”. Кожного вівторка.

Рубрика «Час пошти», “Mail time” у якій він відкриває подарунки з усього світу. Зазвичай у понеділок.

Пересування по місту на мобільному транспорті: велосипеді, скейтборді, мотоциклі, трьох-колісному електро велосипеді, ховерборді, електро скейті, тощо.

Фірмові окуляри. Натискай сюди щоб подивитись історію їх проявлення.

Студія — в ній є усе, від старого раритету, зламаної техніки, будь-яких інструментів до останніх новинок у світі технологій. І все максимально функціонально.

Креативна візуалізація

Біг.

Після аварії 2007 року, коли його на скутері збила машина, лікар йом сказав, що більше він не зможе бігати. Це так його заділо, що він, хоч раніше і не бігав, почав працювати над собою.

Теперь він бігає майже кожен день. Бере участь у марафонах, тріатлонах та інших змаганнях.

Подорожі (на літаку, автомобілі, будинку на колесах, гелікоптері, на човні) в різні країни, міста, природні дестинації.

Чим він цікавий український аудиторії?

Кейсі це прикладн американського «self-made man», людини яка себе зробила. І як показують усі його досягнення, проєкти, відео, знайомі, діти — це не випадковість. Все це наслідки цінностей, якими він керується.

Які же це цінності?

Кейсі надзвичайно трудолюбива людина, яка вкадає усі сили, та увесь свій час у свої проєкти.

Найстет займается улюбленою справою, яку він сам для себе знайшов та вибрав, і відкрито говорить про це. Взагалі, він відкрита людина, яка готова і не боїться, не тільки показувати перемоги, а і свої поразки та невдачі, та ділитися потім зробленими висновками.

Жити сьогоднішнім днем. Це не означає, до «післа нас хоч потом», це означає, що життя людини має кінец, і треба жити усвідомлено, цінуючи та використовуючи кожну мить життя, адже ніхто точно не знає скільки йому відведене часу.

Сім´я. Саме через жити сьогоднішнім днем, Кесйі дуже ціную свою сім´ю та стосунки з ней. Саме через це у 2019, через 19 років, він залишив шумний Нью-Йорк і переїхав до сонячного ЛА.

Більше за все, Кейсі не любить бідкання, адже він сам демонструє, що за правильного підходу — все можливо. Тільки треба вкладати в це свою сили та не створювати для себе зайвих лімітів. Навпаки, до стягнувши однієї цілі треба одразу ставити собі нову, більш амбітну, та йти до неї.

Кастомізація та Нон-консьюмеризм.
Простими словами, Кейсі не дивитися на бренди та не має захоплення фірмовими логотипами. Він навпаки, намагається їх усунути, одразу при покупці, після чого написавши на них своє ім´я та потрібну йому інформацію, підлаштувавши їх під себе. Таким чином він робить майже з усіма предметами, на протязі життя, один з найпоширенішених написів окрім імені власника, це заклик

Будьте чемним

Спорт. Жити у великому місті — означає проводити більшість часу у чотирьох стінах, недостатньо рухаючись. Здоров´я людини має багато складових: це і психологічне – стосунки з людьми, і середовище – місце в якому ти знаходишся, і – фізична складова. При відсутності хоча б однієї одразу порушується баланс. Саме тому требо гармонійно розвиватися. Спортивною віддушиною для Кейсі став біг та використання велосипедів, скейтів, мотоциклів та сноубордів, лиж, тощо.

Крім цінностей це жива людина, яка випереджала час та задала новий вектор руху усій кіно та відео індустрії

Своїми фільмами та відео за період життя у Нью-Йорку він зафіксував: життя великого міста, теракти, мітинги, черги за новим айфоном, природні катаклізми; життя своє сім‘ї, зростання та народження його дітей, свої стосунки з Кендіс Пул; нову цифрову революцію у онлайн, у Інтернеті, створення та затвердження нових сайтів, форматів, соцмереж, а потім їх зникнення: поп-культуру 21-го століття, музику, кіно, гаджети, тощо.

Що робити, якщо не розумієш Англійську?

Передивитись його топ відео.

Якщо щось не зрозуміло, існую канал з російським дубляжем.

Що подивитися?

Сподіваюся, ви зацікавились подивитись його відео.
Ось його власний топ найвдаліших відео:

Наш час

На сьогоднішній день Кейсі переїхав до Лос-Анжелесу

Більш сприятливого для виховання дітей місця.

Він має велику аудиторію підписників 12 млн. підписників на YouTube. Більше 3 млн. підписників в Instagram, та 2 млн. у Twitter. Його старшому сину Оуену виповнюється 22 роки, та він навчається в Університеті. Також, від його другої дружини Кендіс є дві доньки — Франція та Джорджи.

Довідка

Стаття зроблена за нагоди дня народження Кейсі
Найстета — 25-го березня 2020 року йому виповнилося 39 років, з чим ми його щиро вітаємо.
Відсутність на Українському сегменті інтернету інформації. Немає, ані статті у Вікіпедії, ані жодної іншої публікації.
Назвавши Кейсі найкращим, тим самим, я не стверджую, що він один, найкращий.
На мою особисту думку, існую багато НАЙКРАЩИХ у будь-якій справі, і я хотів поділитися історією, саме одного з них! Найкращого Ютуб Блогера сучасності!

The post Найкращий Ютуб Блогер appeared first on Ірпінь онлайн.

Тимчасова ірпінська влада виділила цю територію для учасників АТО. Водночас тут є поховання часів Другої світової війни, яке входить до переліку об’єктів культурної спадщини в Ірпені.

Небайдужа громада та поліція припинили земляні роботи, які тут проводилися. І якщо техніку відправили на штрафмайданчик під арешт, то зрубані дерева – зникли.

За попередньою інформацією від депутата Ірпінської міської ради Лаврентія Кухалейшвілі, швидше за все, ця деревина знайшлася поблизу Гостомеля.

За його словами, ірпінська поліція на лісопильні запротоколювала факт незаконного її перевезення.

The post Корабельні сосни – на дрова: знищені в ірпінській зеленій зоні дерева знайшли на лісопильні поблизу Гостомеля? appeared first on Ірпінь онлайн.

Сьогодні Жемчугов бере активну участь у державних та волонтерських заходах, що відбуваються в Україні та за її межами. Зокрема це національно-патріотичні лекції-бесіди зі школярами, студентами, курсантами, військовослужбовцями.

10 грудня Герой України завітав до Ірпеня, щоб в Ірпінській центральній міській бібліотеці зустрітися з молоддю, розповісти правду про війну, що точиться на Сході України, причини її виникнення.

У рамках заходу продемонстрували ролик про документальний фільм «Бранці Кремля», який розповідає про заручників людиноненависницької політики російського президента Путіна.

За деякими даними, понад 130 українців і досі перебувають у ворожих катівнях (але насправді їх більше). Жемчугову пощастило після року полону завдяки обміну повернутися додому.

Майбутній партизан народився в 1970 році у Красному Лучі (нині Хрустальний) на Луганщині. Його батьки ще у 60-х роках приїхали сюди на будівництво шахти. Тато – росіянин з Волги (Іванівська область), мама – білоруска з Могильовської області.

Як і практично усі, за часів Союзу Володя був жовтеням, піонером, комсомольцем. Звісно, що на свідомість впливала комуністична ідеологія, що тлумачила про переваги системи над «загниваючим» Заходом.

У шахтарському краї наче було все чудово. Після Другої світової війни його піднімали з руїн та розвивали полонені німецькі солдати.

Коли їх відпустили до Німеччини, на Донбас почали завозити кримінальників. Але ті працювати не хотіли. Вирішили залучати свідому радянську молодь.

Щоб заманювати комсомольців на важку роботу, покращили умови їхнього життя в цьому регіоні. Це і високі зарплати, і квартирна черга, і продуктове та промислове постачання.

У радянській школі, згадує Жемчугов, тоді не виникало конфліктів на національній площині. Але йшла «м’яка» русифікація, коли іншу національну мову, окрім російської, вважали містечковою, «селянською».

Проте в юні роки Володимир почав задумуватися, чи насправді у радянській країні все так добре. Перелами у свідомості молодого шахтаря особливо активізувалися під час служби в армії.

Він потрапив до підрозділу військ КДБ, що базувалися у Москві, охороняв господарські об’єкти. Як відомо, усіх, кого призвали з України, називали «хохлами», незалежно від прізвища, походження.

І за те, що ти українець, часто доводилося навіть битися, відстоюючи власну гідність. Це не дивно, підкреслює Жемчугов, бо у нас – загострене відчуття справедливості.

У 1991 році стався військовий переворот (так зване ГКЧП), ввели надзвичайний стан. Унаслідок цих подій загинули мирні люди. Москвичі були агресивно налаштовані проти військовослужбовців, закидали камінням, сипали прокльони.

Після армії Жемчугов повернувся до України, працював шахтарем, одружився народилася дитина. Але настали важкі часи – припинили виплачувати зарплатню.

Вирішив займатися комерцією. Починав зі звичайного менеджера. А згодом на Луганщині керував декількома підприємствами, зокрема випускав й упаковку.

Коли тодішній президент Саакашвілі створив у Грузії сприятливі умови для розвитку бізнесу, перебрався у 2007 році працювати до цієї країни. Вдалося налагодити міжнародну торгівлю.

Тут реально довелося відчути, що таке «русский мир», коли у 2008-му Росія вторглася до Грузії, російські війська стояли фактично на порозі Тбілісі. Унаслідок бойових дій під обстрілами гинули мирні люди.

«Враховуючи традиції жителів Кавказу, їх ставлення до росіян як загарбників, мені було соромно, що у мене російське коріння. Хоча я завжди підкреслював, що я – українець», – ділиться Жемчугов.

У 2014 році «русский мир» прийшов і на Луганщину. Передчуваючи війну, Володимир вивіз на безпечну територію своїх рідних, а сам вирішив боротися з ворогом.

У рідному краї з’явилися блокпости, зброю до рук узяли учорашні безробітні, які не хотіли працювати. Як керівник великих підприємств, Жемчугов багатьох з них знав особисто.

Прикро, що більшість представників місцевої влади, правоохоронних органів, установ стали зрадниками. Росія задовго до війни готувала сприятливе середовище для окупації.

Якби не пасивність місцевих жителів, то можна було б уникнути вторгнення Росії (принаймні прихованого). Промислові міста зі стотисячним населення узяли у заручники по 50-70 осіб, зокрема й із середовища маргиналів.

Нахабні ополченці крали все, що можна, грабували людей – спочатку заможних, а потім і пересічних громадян. Окупаційній російській владі навіть доводилося наводити лад, щоб приборкати кримінальну хвилю.

І Володимир з однодумцями вирішили боротися з ворогами, які прийшли на їхню землю. Особливо загострилася ненависть до окупантів, коли на власні очі бачили, як ті чинили звірства стосовно українських полонених, глумилися над трупами.

Від передачі розвідданих повстанці перейшли до бойових операцій. Вороги довго не могли повірити, що діє справжній партизанський опір. Думали, це диверсійні групи українських військ.

Йшли військові ешелони під укіс, злітали у повітря склади з боєприпасами, організовувалися обстріли ворожих формувань…

Одного разу стало відомо, що росіяни хочуть посадити свої літаки на військовому аеродромі колишнього авіаційного училища. Щоб це попередити, необхідно було підірвати лінії електропередачі чи диспетчерські вежі.

Жемчугов розповів, що вночі замінував ЛЕП із затримкою вибуху на добу. Коли повертався із завдання, потрапив на старе мінне поле, де підірвався на розтяжці.

Унаслідок цього отримав тяжкі поранення. Чоловікові наосліп вдалося виповзти на дорогу, якою рухається військова техніка окупантів. Він сподівався, що його переїдуть. Бо боявся потрапити в полон живим.

Але не судилося. Володимира підібрали та відвезли до лікарні. Спочатку думали, що це звичайний місцевий житель, який випадково потрапив на мінне поле, чи жертва розбірок між бойовиками.

Та коли вибухнула ЛЕП і виявили деякі речі, кривавий слід пораненого, то здогадалися, хто це. Згодом фахівці зламали його смартфон, де були встановлені спецпрограми.

Через страшні поранення партизану довелося ампутувати руки. Лікарі, яким наказали за будь-яку ціну зберегти життя цінного полоненого, врятували від перитоніту.

Хоча партизанська мережа була добре зашифрована, але, розуміючи, що несвідомо може все ж когось виказати, Жемчугов намагався звести рахунки з життя.

Якось перекусив трубку крапельниці, яку йому поставили, та намагався задути у вену повітря. Охорона вчасно це побачила і зв’язала, щоб не міг завдати собі шкоди…

Удень його оперували, уночі – допитували спецпризначенці з «маскоцкім» акцентом. Погрожували вбити самого, знайти та розправитися з родиною, заразити страшними хворобами. А якщо здасть своїх – обіцяли щасливе життя в Росії.

Не в силах зламати воїна, кинули до Луганського СІЗО – у камеру до кримінальників. Допоміг вижити багаторічний досвід спілкування з людьми, уміння знайти спільну мову.

Напевне, навіть у в’язниці опоненти переймалися його мужністю, непоступливістю, непохитністю у переконаннях. Адже самі вороги дивувалися: чому він, житель Луганщини, маючи російське коріння, воює проти них?

А він доводив, що не хоче жити в імперському суспільстві, яке застигло у своєму розвитку, де порушують право людини на вільне життя, де намагаються зламати особистість.

Декілька разів зривався обмін полоненими. Так, Володимира разом з Надією Савченко хотіли обміняти на російських спецназівців – Александрова і Єрофеєва.

І нарешті цей день настав – на волі. У полоні Жемчугов перебував із 29 вересня 2015-го по 17 вересня 2016 року.

За особисту мужність і героїзм, незламність духу, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності своєї країни, самовіддане служіння Українському народу він удостоєний звання Герой України.

The post Герой України в Ірпені: молодь зустрілася з легендарним луганським партизаном Володимиром Жемчуговим appeared first on Ірпінь онлайн.

Ці та інші питання розглянули на засіданні Ірпінського міськвиконкому, яке відбулося 3 грудня.

Оскільки на ньому, як і минулого разу, головуючим знову був перший заступник міського голови Олександр Маркушин, напрошуються роздуми про легітимність новоспеченого секретаря ради Андрія Літвинова.

Адже він на засіданні присутній, голосує, але не веде цей захід, як і належить в.о. міського голови. Ще проходить спецперевірку?

З наближенням святкування Нового року та Різдва надали дозволи на облаштування ковзанки, організацію ярмарку, торгівлю ялинками, соснами в Ірпені.

А також на проведення фольклорного фестивалю-конкурсу обрядів та пісень зимового календарного періоду “Калита”. На нього мають зібратися колективи з різних куточків України.

Член виконкому Андрій Гірник запропонував організовувати такі заходи не лише в Ірпені, а й в інших населених пунктах нашого регіону. Зокрема й у Гостомелі.

Присутні зрозуміли прозорий натяк, адже культурно-оздоровчий комплекс селища потребує ремонту. Ірпінські чиновники сміялися, запевняли, що знають про це.

Цього разу кошториси від КП «Ірпіньжитлоінвестбуд» пройшли без цифр — подали лише перелік робіт. Як і на минулому засіданні, вирішили перейнятися проблемою води та її постачання.

Так, доповідачка говорила про будівництво водопровідної мережі із насосною станцією 2 підйому по вул. Кричевського до Незалежності (мікрорайон Стоянка).

На минулому виконкомі на будівництво насосної станції та водопровідної мережі по вул. Кричевського виділили майже 4,6 млн грн.

Не відомо, скільки піде коштів на капремонт в Ірпені зовнішніх водопровідних мереж по вул. 74 Стрілецької дивізії від Северинівської до Б. Хмельницького та від Б. Хмельницького до Варшавської.

Є у переліку й капремонт приміщень відділу РАГСу по вул. Шевченка, 5, будівництво паркувального майданчика біля набережної по вул. Підгірна (заплава р. Ірпінь).

А також капітальний ремонт покриття дороги пров. Садовий, дорожнього покриття проїзду від вул. Садова до буд. №47.

Щастить останнім часом і Гостомелю. Дехто пов’язує це з політичною інтервенцією ірпінської влади у гостомельську середовище в особі Максима Плешка — керівника фракції партії колишнього мера Ірпеня Володимира Карплюка (“Нові обличчя”).

Її представники, які утворили депутатську більшість в Ірпінській міській раді, знищують невідновлювальні природні ресурси міста, перетворюючи його в бетонне гетто — без робочих місць, повноцінних шкіл та садочків тощо.

Звісно, що не хочеться втрачати ласий фінансовий шматок, який наповнює ірпінський бюджет. Адже в Гостомелі зосереджені потужні підприємства.

Тому одіозний депутат ІМР, якого прозвали папахою, робить постійні вкидання у соціальні мережі з численними обіцянками покращити життя гостомельців.

А ірпінська влада — фінансові вливання, таким чином повертаючи кошти, зароблені жителями селища. На жаль, вони не такі вже й великі, враховуючи, що у загальний “котел” з Гостомеля йде понад 315 млн грн.

Отже, виділено кошти на реконструкцію водопровідних мереж на території насосної станції 2 підйому по вул. Остромирська (мікрорайон Баланівка).

Ще на будівництво водопровідної мережі від вул. Мисливська до Бучанське шосе (на минулому засіданні на будівництво водопровідної мережі по вул. Бучанське шосе — 2,8 млн грн).

Окрім того, на реконструкцію майданчика водопровідних споруд зі встановленням обладнання зі знезалізнення води по вул. Бучанське шосе, 19-б (район карплюківського ЖК “Авіатор”, де, незважаючи на заборону, ведуться будівельні роботи).

За словами Маркушина, у цьому році в мережу Гостомеля вкладено понад 10 млн грн. А цього місяця мають запустити станцію очищення та знезалізнення води у тестовому режимі. Вона забезпечуватиме мікрорайони військове містечко та Баланівка.

Звичайно, було б добре, щоб це втілилося в життя. Але й досі, незважаючи на нові станції та реконструкції мереж, жителі регіону періодично жаліються на якість води.

The post Кошториси без цифр та “передвиборча” вода для Гостомеля appeared first on Ірпінь онлайн.