На 1-му місці очікувано – кінотеатри.

На 2-му – з невеличким відривом – книжкові крамниці.

На третьому – театральні продюсерські агентства.

Також на 6-му музикальні групи, на 10-му – виробництво та дистрибуція відеофільмів, на 11-му – туристичні атракції та шоу.

«Ті результати, що є на сьогодні – вражають. Сподіваюсь, допомога держави культурі та креативним індустріям через сплату послуг вакцинованими громадянами дозволить пережити важкі часи пандемії. На жаль, в списку витрачених «ковідних тисяч» немає музеїв», – зазначив Олександр Ткаченко.

Міністр культури та інформаційної політики закликав усіх працівників музейної справи промотувати свої заклади, а українців обрати для свого дозвілля, поряд з іншим, і похід в музей.

The post На що українці найчастіше витрачають «Ковідну тисячу»? appeared first on Ірпінь онлайн.

Як зазначається в офіційному зверненні Інституту історії України Національної академії наук України:

“Такий крок виставляє найбільшу трагедію українського народу як предмет маніпуляцій, де кількість жертв визначається не об’єктивними дослідженнями, а фальсифікаціями.В такий спосіб для країни-агресора відкривається широкий простір для інформаційно-психологічних операцій, дискредитації теми Голодомору в українському та світовому інформаційних просторах, деконструкції адвокатованої Музеєм кількості жертв”

Пропонуємо увазі читачів “Відкритий лист науковців та громадськості щодо фальсифікацій у сфері дослідження та поширення інформації про Голодомор – геноцид Українського народу”.

Серед підписантів – низка науковців Інституту історії України (увесь перелік – по завершенню листа).

Наприкінці листа вказується, як можна долучитися до підписантів.

Відкритий лист проти фальсифікації історії Голодомору-геноциду

Президенту України Володимиру Зеленському
Прем’єр-міністру України Денису Шмигалю
Секретарю Ради національної безпеки та оборони Олексію Данілову
Міністру культури та інформаційної політики України Олександру Ткаченку
Міністру освіти та науки України Сергію Шкарлету
Міністру закордонних справ України Дмитру Кулебі
Президенту Світового конгресу українців Павлу Ґроду

Відкритий лист науковців та громадськості щодо фальсифікацій у сфері дослідження та поширення інформації про Голодомор – геноцид Українського народу

Ситуація, що склалась у сфері досліджень та відновлення пам’яті українського народу стосовно Голодомору та масових штучних голодів 1921–1923 та 1946–1947 років не залишає нам іншого виходу, як публічно звернутись до органів влади для врегулювання декількох критичних проблем, пов’язаних із діяльністю Національного музею Голодомору-геноциду (далі – Музей).

7 вересня 2021 року на організованому Музеєм Міжнародному форумі «Масові штучні голоди: пам’ятаємо, вшановуємо» було презентовано висновок комплексної судової статистично-криміналістичної експертизи (далі – Експертиза), у якій, зокрема,  йдеться про 10,5 млн жертв Голодомору в 1932–33 роках.

Основним повідомленням форуму була теза про те, що «комуністичний тоталітарний режим знищив 10 млн 500 тис. українців», оприлюднена у книжці «Геноцид українців 1932–1933 за матеріалами досудових розслідувань / Упоряд: О. Петришин, М. Герасименко, О. Стасюк. – Київ: Видавництво Марка Мельника, 2021. – 520 с.». Матеріали, викладені у експертизі, підібрані тенденційно, окремі – відверто фальсифіковані, а методика визначення втрат викладена описово та не пройшла жодної наукової апробації.

За результатами наукових досліджень, здійснених фахівцями різних країн, діапазон оцінок втрат української людності внаслідок Голодомору лежить в межах від 2,6 млн до 5,0 млн. За оцінкою Інституту демографії та соціальних досліджень імені М.В. Птухи НАН України – 3,9 млн. Результати досліджень демографів оприлюднені в провідних українських та авторитетних закордонних виданнях (і визнані міжнародною спільнотою).

Авторитетні історики та демографи вказали на цілу низку фальсифікацій і методологічних помилок Експертизи та піддали жорсткій критиці її результати. Вони не заперечують можливості зміни усталеної та юридично закріпленої цифри втрат, проте вважають, що це буде можливо лише у разі появи нових науково перевірених аргументів.

Український інститут національної пам’яті (УІНП) відреагував на появу книги та звернувся з листом до Національної академії наук України з проханням дати наукову оцінку методології та результатам Експертизи.

Інститут історії України дав чітку відповідь, що наявна джерельна база й дослідження не дають підстав для висновків, наведених в цій Експертизі.

Своєю чергою, УІНП як профільна інституція, що займається відновленням та збереженням національної пам’яті українського народу, застеріг від використання висновків Експертизи в офіційній комунікації та законодавчій практиці до остаточної верифікації її результатів. Таким чином УІНП та провідний профільний науково-дослідний інститут України дали свою оцінку Експертизі, виданій під егідою Музею. А також застерегли від використання висновків Експертизи у законодавчій практиці.

Тим часом керівництво Музею вже активно пропагує ці дані в Україні та світі як науково доведені.

25 листопада у Києві відбувся публічний прем’єрний показ документального фільму «10.5». Покази стрічки заплановані у посольствах і консульствах України за кордоном.

9 листопада згадані дані презентував у Постійному представництві України при ООН в Нью-Йорку Володимир Сергійчук, професор КНУ ім.Шевченка та голова Міжнародної асоціації дослідників Голодомору-геноциду.

Водночас із пропагуванням результатів науково недоведеної Експертизи триває медійна кампанія, націлена на дискредитацію українських та закордонних науковців, які у своїх оцінках втрат від голоду в 1932–1933 роках дотримуються науково вивірених цифр.

Упорядники згаданої книги нівелюють спроби конструктивної наукової дискусії та звинувачують опонентів у запереченні геноциду, антиукраїнській позиції та навіть захисті інтересів Росії.

Просимо детально вивчити ситуацію, що склалась у Музеї. За свідченнями колишніх працівників, державною науковою установою фактично керує стороння особа – член наукової ради Інституту дослідження Голодомору Микола Герасименко, який чинить тиск на дослідників, спонукаючи до фальсифікацій.

Колишні працівники почали оприлюднювати інформацію про несприятливу атмосферу та  авторитаризм в Музеї, про що  свідчить, зокрема, значна плинність кадрів. У відповіді на депутатський запит генеральна директорка Музею Олеся Стасюк підтвердила, що за період 2015–2021 роки з Музею звільнилось 86 осіб.

Наразі Микола Герасименко розгортає кампанію дискредитації та фактичного шельмування науковців, які опонують даним про 10,5 мільйонів жертв Голодомору.

Викладене вище свідчить про тривожні ознаки нестабільності, неефективного та непрофесійного керівництва важливою інституцією, яка має займатись популяризацією фахових досліджень Голодомору – геноциду Українського народу та штучних голодів 1921–1923 і 1946–1947 рр. і тримати високий рівень підтримки та актуальності проблеми в українському суспільстві та за кордоном.

Керівництво Музею блокує доброчесну академічну дискусію, натомість займається агресивним просуванням наративів, які є деструктивними й шкідливими для України.

Все це та описані фальсифікації є неприйнятними для керівника національного музею і містять ознаки порушення істотних умов контракту, укладеного між Міністерством культури та інформаційної політики України та Олесею Стасюк як генеральним директором Музею.

Наукова спільнота і громадськість занепокоєні ситуацією, адже описані вище маніпуляції Музею генерують вкрай серйозні ризики для української держави.

Збільшення кількості жертв Голодомору без достатніх ґрунтовних і фактологічних досліджень та верифікації їх результатів завдають непоправної шкоди відновленню та збереженню національної пам’яті українського народу.

Такий крок виставляє найбільшу трагедію українського народу як предмет маніпуляцій, де кількість жертв визначається не об’єктивними дослідженнями, а фальсифікаціями.

В такий спосіб для країни-агресора відкривається широкий простір для інформаційно-психологічних операцій, дискредитації теми Голодомору в українському та світовому інформаційних просторах, деконструкції адвокатованої Музеєм кількості жертв.

У підсумку міжнародне визнання Голодомору злочином геноциду Українського народу ставиться під загрозу.

Фальсифікації та перебільшення кількості загиблих від голоду дадуть опонентам вагомі аргументи «проти» визнання, знизять рівень довіри до офіційних інституцій України, у тому числі тих, що створенні для вивчення Голодомору та адвокації визнання злочину геноциду на світовому рівні.

Просимо звернути увагу та в межах повноважень вжити відповідних заходів.

На нашу думку, слід зупинити розповсюдження видань Музею, які мають ознаки фальсифікацій документів щодо Голодомору. Про це свідчать не лише критичні наукові публікації, а й оприлюднена видавцем Марком Мельником інформація щодо процесу підробки цих видань.

Просимо ініціювати перевірки діяльності Музею Північним офісом Держаудитслужби та Державною службою України з питань праці.

Також сподіваємось на проведення незалежного розслідування, яке пояснить роль та діяльність Миколи Герасименка у фактичному керівництві Музеєм та організації видання «Геноцид українців 1932–1933 за матеріалами досудових розслідувань / Упоряд: О. Петришин, М. Герасименко, О. Стасюк. – Київ: Видавництво Марка Мельника, 2021. – 520 с.», яке містить ознаки фальсифікації.

Якщо Ви бажаєте підтримати відкритий лист, просимо заповнити онлайн-форму.

Список науковців та громадських діячів, які підтримали відкритий лист

Станіслав Кульчицький, доктор історичних наук, професор, Інститут історії України НАН України

Лариса Якубова, докторка історичних наук, член-кореспондент НАН України, Інститут історії України НАН України

Людмила Гриневич, докторка історичних наук, провідна наукова співробітниця Інституту історії України НАН України, директорка Українського науково-дослідного та освітнього центру вивчення Голодомору (HREC in Ukraine)

Геннадій Боряк, доктор історичних наук,  професор, член-кореспондент НАН України, Інститут історії України НАН України

Сергій Єкельчик, професор історії та славістики, Університет Вікторії

Іван Патриляк, доктор історичних наук, професор, декан історичного факультету КНУ імені Тараса Шевченка

Володимир Мільчев, доктор історичних наук, професор, декан історичного факультету Запорізького національного університету

Олександр Гладун, доктор економічних наук, член-кореспондент НАН України, Інститут демографії та соціальних досліджень імені М.В. Птухи

Ярослав Грицак, доктор історичних наук, професор Українського Католицького Університету

Наталія Левчук, докторка економічних наук, Інститут демографії та соціальних досліджень імені М. В. Птухи НАН України

Віктор Брехуненко, доктор історичних наук, професор,Інститут української археографії та джерелознавства імені М. С. Грушевського НАН України

Оксана Кісь, докторка історичних наук, завідувачка відділу соціальної антропології, Інститут народознавства НАН України

Сергій Леп’явко, доктор історичних наук, професор кафедри історії України Ніжинського державного університету імені Миколи Гоголя

Павло Гай-Нижник, доктор історичних наук, заступник директора Науково-дослідного інституту українознавства МОН України

Ольга Рябченко, докторка історичних наук, професорка, завідувачка кафедри всесвітньої історії Харківського національного педагогічного університету імені Г.С.Сковороди

Геннадій Єфіменко, кандидат історичних наук, Інститут історії України НАН України

Оксана Довгополова, докторка філософських наук, професорка кафедри філософії Одеського національного університету імені І.І. Мечникова, кураторка платформи культури пам’яті Минуле / Майбутнє / Мистецтво

Кирило Галушко, кандидат історичних наук, Інститут історії України НАН України, координатор громадського просвітницького проекту «LIKBEZ. Історичний фронт»

Віталій Ляска, кандидат історичних наук, керівник проекту «Локальна історія»

Олександр Терещенко, заступник Міністра у справах ветеранів України (2019–2021), Народний Герой України, кавалер ордену  “За мужність” III ст.

Яна Примаченко, кандидатка історичних наук,  Інститут історії України НАН України

Оксана Юркова, кандидатка історичних наук,  Інститут історії України НАН України

Валентина Гребеньова, кандидатка історичних наук,  доцентка, заступниця  декана з наукової роботи  історичного факультету ВДПУ імені Михайла Коцюбинського

Леся Онишко, кандидатка історичних наук, співкоординаторка проєкту Holodomor Research and Education Centre

Іван Гоменюк, дослідник історії, редактор історичної фейсбук-сторінки “Пустощі східноєвропейської Кліо”

Ірина Батирєва, кандидатка історичних наук, дослідниця тематики Голодомору

Руслан Забілий, кандидат історичних наук, генеральний директор Національного музею жертв окупаційних режимів “Тюрма на Лонцького”

Світлана Старовойт, кандидатка історичних наук, Архів національної пам‘яті

Наталя Кузовова, кандидатка історичних наук, завідувачка кафедри історії, археології та методики викладання Херсонського державного університету

Володимир Бірчак, історик, керівник академічних програм Центру досліджень визвольного руху, заступник директора Архіву СБУ (2014–2016)

Мар’ян Мудрий, кандидат історичних наук, доцент Львівського національного університету імені Івана Франка

Едуард Андрющенко, кандидат історичних наук, журналіст, засновник просвітницького телеграм-каналу KGB Files

Тетяна Швидченко, кандидатка історичних наук, засновниця освітньої організації “Експертний корпус”

Тетяна Євсєєва, кандидатка історичних наук, Інститут історії України НАН України

Сергій Громенко, кандидат історичних наук, оглядач проєкту «Крим.Реалії» на Радіо Свобода

Олена Аркуша, кандидатка історичних наук, Інститут українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України

Павло Шевчук, кандидат економічних наук, Інститут демографії та соціальних досліджень імені М. В. Птухи НАН України

Олексій Лук’янець, кандидат історичних наук, член робочої групи Національної комісії з реабілітації

Іван Стичинський, кандидат історичних наук, Інститут рукопису Національної бібліотеки України імені В. І. Вернадського

Аліна Карбан, кандидатка філологічних наук, дослідниця тематики Голодомору

Вікторія Антоненко, кандидатка історичних наук

Лілія Іваницька, кандидатка історичних наук, доцентка кафедри історії мистецтв історичного факультету КНУ ім. Т. Шевченка

Роман Кулик, ветеран, громадський діяч, публіцист

Наталка Жмуд,  кандидатка історичних наук, етнологиня, доцентка Вінницького державного педагогічного університету імені Михайла Коцюбинського

Максим Майоров, історик, учасник громадського просвітницького проекту «LIKBEZ. Історичний фронт»

Юрій Юзич, історик, голова Крайової пластової ради “Пласту – НСОУ”

Марина Мірзаєва, історикиня, голова ГО “Валькірія”, експертка УКФ

Аля Шандра, головна редакторка Euromaidan Press

Вікторія Губська, голова Міжнародної благодійної організації «Фундація «Відкрита Україна»

Марко Мельник, видавець, ветеран, громадський діяч

Юрій Білоконь, голова правління громадської організації “Спілка Учасників, Ветеранів, Інвалідів АТО та бойових дій”, ветеран 30 омбр

Остап Українець, письменник, співзасновник науково-популярного каналу на YouTube «Твоя підпільна гуманітарка»

Олена Герасим’юк, ветеранка, письменниця, громадська діячка, авторка проєкту та книги “Розстрільний календар”

Володимир Кузьменко, кандидат історичних наук

Дмитро Лукін, історик, Наукова бібліотека ім. Максимовича Київського національного університету імені Тараса Шевченка

Едуард Крутько, етнолог, засновник музею “Етнографічна Збірка Древо”

Олег Слабоспицький, член правління Національного українського молодіжного об’єднання

Євген Букет, почесний краєзнавець України, член правління Національної спілки краєзнавців України

Інна Ковалишена, письменниця, історикиня, авторка книги “Крута історія України: від динозаврів до сьогодні”

Ярослава Музиченко, журналістка, етнологиня, співробітниця НЦНК “Музей Івана Гончара”

Юрій Руденко, письменник, дослідник історії АТО

Олена Танадайчук, історикиня, співзасновниця освітнього лекторію “ХОТАР” та мистецького простору АртХата “ВиТвори”

Андрій Мацьків, краєзнавець, військово-історичний реконструктор

Дарія Гірна, журналістка та телеведуча UA:Суспільне мовлення

The post Відкритий лист науковців проти фальсифікацій історії Голодомору appeared first on Ірпінь онлайн.

Політика

У 2019 рік Ірпінь увійшов з новим Генеральним планом міста, що стало найгучнішим на найганебнішим політичним рішенням місцевої влади, прийнятим наприкінці 2018 року. Тому у 2019 активісти та правозахисники взялись оскаржувати це рішення в суді. Крім того, досі цього документу не бачив ніхто крім суддів, які отримали його копію в якості матеріалів однієї з кримінальних справ, за якою активісти та прокуратура вимагають визнати Генплан незаконним. Зрозуміло лише те, що оновлений Генплан має послужити бізнес-інтересам Карплюка та його партнерів-забудовників, а не ріпінській громаді. 

На початку року було скоєно напади на активістів, серед яких Артем Левківський та Лаврентій Кухалейшвілі, якому підпалили автівку. Також авто підпалили і Анжелі Макєєвій – директорці стадіону “Чемпіон”, яку через суд поновили на посаді після звільнення через відмову агітувати за партію БПП в березні 2019 року. В цих подіях також прослідковуються політичні мотиви, адже всі ці активісти критикують теперішню владу.

Крім того, у 2019 році Україна двічі голосувала на виборах: в березні ми обирали президента, а наприкінці липня в позачерговому порядку обирали народних депутатів до Верховної Ради. Ірпінь, вірніше його очільники, як колишні, так і теперішні, відзначились у передвиборчих скандалах та антирейтингах. В обох випадках відзначився ексмер Ірпеня Володимир Карплюк: перед президентськими виборами він організував “виборчу сітку” та агітував за партію Петра Порошенка, а перед парламентськими виборами став одним з найбагатших кандидатів-мажоритарників, що витратили на передвиборчу кампанію більше коштів, ніж деякі політсили. 

Осінь також була багатою на політичні події. Перша з них – зміна секретаря міськради. Замість Анастасії Попсуй (змінила прізвище на Заблоцька) ним став Андрій Літвинов. Виконувати свої обов’язки Літвинов вирішив з провокацій та скандалу: після привселюдного звинувачення Володимиром Карплюком керівника Києво-Святошинської місцевої прокуратури Юрія Дмитруня в упередженості, Літвинов закрив на ключ приміщення міськради, оголосивши бойкот. Та незнання правових норм і повне підпорядкування Карплюку привело працівників міської ради до чергового кримінального провадження, адже бойкот прокуратура кваліфікувала згідно українського законодавства як страйк, на який держслужбовці не мають права. 

На жаль, недбалість та скупість ірпінських політиків призвела до зіспованого дитячого свята наприкінці року, скандал із яким прогримів на всю країну. Чиновники за бюджетні гроші закупили неякісні новорічні гостинці та частували ними дітей в Приірпінні, допоки роздратовані та ображені батьки не почали поширювати фото неякісних солодощів у соцмережах. 

Соціальна сфера

За даними головного управління статистики в Київській області, дані якому надала Ірпінська міська рада, кількість населення за 2019 рік зросла всього на кілька сотень мешканців. Та такі дані не корелюють з кількістю житла, зданого в експлуатацію – 164 081 м²  (січень-вересень 2019). Місцеві мешканці відзначають, що кількість населення в Ірпені все ж зросла внаслідок хаотичної та безконтрольної забудови, і це помітно не лише по заповненості навчальних закладів та кількості особистого транспорту, а й по реальній кількості зданих в експлуатацію новобудов в місті. Та колись курортне містечко виявилось неготовим до такого приросту населення: розвиток соціальної інфраструктури зупинився та не відповідає реальним потребам.

Попри обіцянки влади та піар на окремих об’єктах, в Ірпені у 2019 році не відкрилось жодного навчального та медичного закладу. Натомість, представники влади Ірпеня вчергове втрапили в кілька скандалів: вивезли з ворзельської лікарні все стоматологічне обладнання, подароване благодійниками, відкрили набережну вартістю в майже 50 мільйонів, пошкодивши цінні ґрунти, знищили кілька зелених зон під забудову.  Для того, щоб захистити це будівництво, міська влада ще з далекого 2015 року обіцяла побудувати на заплаві комунальну школу. Та згодом школа перетворилась на звичайну політичну маніпуляцію, яку політики залюбки використовують у своїх обіцянках. 

Однією з найгучніших подій останніх років стала афера товариша Володимира Карплюка – Ігора Вишнякова з будівництвом мікрорайону “Благодатний”. Внаслідок того, що Карплюк активно характеризував Вишнякова як порядного забудовника, а той, в свою чергу, заморозив будівництво та з грошима вкладників залишив країну і перебрався до Іспанії, понад 100- сімей залишились без коштів та житла. Своє продовження цей скандал знайшов і у 2019-му: ошукані інвестори провели кілька демонстрацій, щоб привернути увагу чиновників про проблеми недобудов, зокрема, 7-ми будинків “Благодатного”. В липні цього року цю проблему до протестувальників вийшов прокоментувати перший заступник мера – Олександр Маркушин. А в.о. міського голови Анастасія Попсуй навіть попосила в держави мільярд гривень на довгобуди. Проте, прогнозовано, що вирішення цієї ситуації просто не під силу теперішній ірпінській владі.

Позитивні зміни в соціальній сфері можна прослідкувати в досвіді ірпінців об’єднуватись в ОСН для вирішення локальних питань. В грудні ірпінські ОСН навіть організували форум, на якому обговорили історії створення своїх комітетів, а також наявні проблеми своїх вулиць. 

Довкілля та здоров’я

Рік, що завершується, став виключно негативним для сфери збереження довкілля. Найбільшою втратою Приірпіння у 2019 році стала забудова заплави річки Ірпінь. Протягом року торфовища, що покривають заплаву, неодноразово підпалювали, а потім засипали будівельним сміттям. Тоді ж розпочалась епопея із забудовою заплави депутатом Ірпінської міської ради – Ігорем Оверко. Його масштабний проект  – ЖК “Синергія Сіті” передбачав побудову 72 будинків на ділянках, що знаходяться за межами міста. Проти цього весь рік виступали активісти та місцеві мешканці, і врешті-решт, у вересні 2019-го ці ділянки були заарештовані, і станом на 31 грудня все ще знаходяться під арештом, тобто, будь-які роботи там заборонені. 

Для підвищення привабливості нового будівництва депутат Оверко в складі міськради виділив майже 50 мільйонів на облаштування набережної вздовж річки. Але жодного кроку не було зроблено в напрямку збереження та очищення річки. В липні 2019 року Києво-Святошинський районний відділ лабораторних досліджень взяв проби води з річки Ірпінь та виявив, що рівень забруднення води перевищений в декілька разів. І поки керуючий справами виконкому Ірпінської міської ради Максим Плешко бачить проблему забруднення у водоростях, заселяє на річку домашніх каченят та просить в громади порад щодо очищення водойми, місцеві жителі періодично фіксують факти зливу каналізаційних відходів у місцеві водойми.

Крім того, містяни протягом року за допомогою популярного сервісу SaveEcoBot фіксували небезпечний рівень забруднення повітря, що негативно впливав не лише на самопочуття, а й на здоров’я людей, особливо тих, хто має респіраторні, серцеві та легеневі захворювання. 

Новий 2019 рік розпочався з поганих новин і для зоозахисників. Адже ірпінські чиновники ліквідували комунальне підприємство “Служба захисту та лікування тварин”, залишивши місто без можливості контролю та допомоги безпритульним тваринами. Тому зоозахисники протягом кількох місяців зустрічались з представниками влади для пошуку компромісу. Крім того, його колишня очільниця Ірина Мурга, яку неодноразово звинувачували в розтраті бюджетних коштів, залишила свою посаду не прозвітувавши за свою роботу. Врешті-решт рішенням міської ради було створено відділ “Служба захисту та лікування тварин” в складі КП «Управління благоустрою міста». 

Резонансною подією в Ірпені стало виявлення активістами небезпечного підприємства з утилізації шин, що розташовувалось на Машторфі (Ірпіньмаш). Чорний ядучий дим та погане самопочуття змусило мешканців міста самотужки розбиратись з цією проблемодю, адже місцева влада в обличчі Андрія Літвинова влаштувала на цьому черговий піар. Хизуючись вирішенням проблеми, остаточним рішенням Міськради стало депутатське звернення до екологічної інспекції. 

Культура та дозвілля

Чимало культурних подій в Ірпені відбулись у 2019 році. Один з останніх – фестиваль-конкурс обрядів та пісень зимового календарного періоду, що відбувся в ЦБК 7 грудня. 

В парку відпочинку ім. Стельмаха в червні відбувся Екофестиваль, а в липні команда благодійного проекту ДІМ організувала перший в ірпені еко пікнік, в рамках якого всі бажаючі змогли послухати лекцію від еко активістів та взяти участь в організованих ними розвагах. 

Вже втретє в Ірпені пройшов поетично-бардівський фестиваль-конкурс “Ірпінський Парнас”, на якому зібралось 120 учасників з усієї України. 

В серпні ірпінці мали можливість взяти участь в родинному фестивалі “Happy Moms Fest”. Його організатори потішили присутніх майстер-класами лекціями, ярмаркою і різноманітними розвагами для батьків та дітей.

Спорт

Однією з найгучніших спортивних подій в Ірпені стало відкриття соціально-спортивної школи в рамках спільного проекту громадської організації Епіцентр — дітям та Фонду Реал Мадрид. Школа запрацювала в жовтні на базі кількох ірпінських шкіл: №2, №3 та №17.

У Ворзелі у 2019 році відкрито філію Дитячої футбольної академії “Ірпінь”, що дозволило юним спортсменам комфортно тренуватись у рідному селищі.

Також 2019 рік супроводжувався безліччю особистих перемог, які здобули ірпінці на всеукраїнських та міжнародних змаганнях. Мешканці Ірпеня Валерій Андрійцев та Ірина Коляденко стали переможцями Кубка України з вільної боротьби, Єгор Ткаченко став чемпіоном Європи з боксу серед юнаків, Ярослав Амосов виграв світову першість з бойового самбо.

Відзначився Ірпінь і в командних видах спорту: юні ірпінські тхеквондисти посіли третє місце в командному заліку на Кубку України, а ірпінська юнацька команда з регбі стала чемпіонами України.

Тож позитивні новини у 2019 році ми отримували переважно від громадських активістів, правозахисників, а також діячів культури та спорту. Кожен з них чимало зусиль вклав як в свій особистий розвиток, так і в розвиток громади.  Натомість політичне життя ірпінців супроводжувалось здебільшого скандалами та негативом. Сподіваємось, що 2020 рік принесе місту нові та лише позитивні зміни, що сприятимуть розвитку Ірпеня. 

The post Підсумки 2019-го року в Ірпені appeared first on Ірпінь онлайн.

Його пісні з міцним українським характером, козацьким драйвом і сучасною фірмовістю, а сам гурт з твердою українською позицією.

Іван Леньо був активним учасником Майдану, а по його завершенні останні 5 років допомагає українським воїнам.

https://www.youtube.com/watch?v=lDN76h4-HRM

Водночас вони з гуртом невтомно їздять з гастролями Україною й світом. Деякі їхні пісні вже стали символом боротьби за свободу України.

Коли? 18 жовтня о 18:00

Де? Київ, Мазепи, 10а

Реєстрація на подію за посиланням: http://bit.ly/ethicand

Джерело: Київський центр УКУ

The post “Якою має бути українська культура”: зустріч з фольк-рок музикантом Іваном Леньо appeared first on Ірпінь онлайн.

Формат книги-мандрівки особливий — це не довідник і не підручник. Це карта-розповідь у форматі «едьютейнмент», на якій зазначені найцікавіші історико-географічні та статистичні факти про країну в авторських ілюстраціях.

До книги були залучені експертів з різних галузей і створено 30 карт.  Кожен розгорт присвячено окремій області або місту України. Факти дібрано з різноманітних галузей, тож на сторінках книги читач знайде 1200 надзвичайних відкриттів про Україну. А саме:

327 особистостей, що надихають

232 дива природи

224 історичні події

135 культурних феноменів

129 архітектурних шедеврів

78 визначних винаходів і відкриттів

75 економічних і промислових об’єктів

Один факт —  одне речення. Сказати головне і створити інтригу, щоб заохотити пізнавати Україну. Відкрити потенціал нашої країни через прості кроки. Автори книги впевнені, що маленькі кроки ведуть до великих змін.

«Ідея створити цю книжку народилася кілька років тому: надто багато змінилося в житті країни, і ми не могли стояти осторонь. Революція гідності виявила готовність кожного будувати нову Україну, створювати її новий імідж незалежної, сильної та перспективної держави, яка має що сказати світу», — коментує авторка та співзасновниця агенції Green Penguin Ірина Тараненко.

«Україні справді бракувало такого класного проекту — про нас, але без соняшників та шароварів, а про те, наскільки крута та дивовижна наша країна, як багато в нас цікавинок, окрім Одеси та Львова. Ця книжка — чудова нагода розповісти дитині, чи дізнатись самому про нашу історію, можливості, міфи та приводи для гордості» — Світлана Павелецька, партнер видавництва #книголав.

У листопаді 2018 року на YouTube було опубліковано перший сезон мультсеріалу за мотивами «Книги-мандрівки»

Довідка:

Автори книги: Ірина Тараненко, Юлія Курова, Марія Воробйова, Марта Лешак.

Наприкінці 2017 року одночасно з україномовною версією «Книги-мандрівки» вийшла німецькомовна версія «Streifzüge. Ukraine», а у лютому 2019 року — англомовна версія «Travelbook. Ukraine»

Книга отримала 2 місце конкурсі «Найкращий книжковий дизайн – 2018», який проводився на VIII Міжнародному фестивалі «Книжковий Арсенал»

The post Видання з найкращим дизайном — «Книга мандрівка Україною» appeared first on Ірпінь онлайн.

10 вересня 2017 року «Осіннє рандеву» завітало до Бучі, яку засновник фестивалю, народний артист і телеведучий, почесний громадянин Бучі Мар”ян  Гаденко назвав квіткою України, і зібрало любителів зворушливої пісні, у якій переважає відтворення внутрішнього світу людини, де панують справжні почуття, глибина настроїв, переживань, перевага особистих інтимних мотивів, психологізоване відображення почуттів та думок, наспівна мелодика.

І у “французькому дворику”, і в ротонді — скрізь у Бучанському парку кружляли, мов осіннє листя, зворушливі нотки романсу.

У конкурсній програмі фестивалю взяли участь як професійні артисти, так і аматори, які мали можливість повчитися майстерності у видатних поетів-піснярів, композиторів та професійних виконавців.

За результатами конкурсної програми фестивалю його переможці отримали дипломи і премії.

The post У Бучі провели Всеукраїнський фестиваль «Осіннє рандеву» appeared first on Ірпінь онлайн.

Цього разу парк став знімальним майданчиком для багатосерійної мелодрами.

У міському парку народилася не одна історія справжнього кохання. А ще тут постійно розгортають знімальні майданчики всі вітчизняні кінокомпанії.
Черговий серіал, який невдовзі вийде на екрани телеканалу “Україна”, також покаже красу бучанської перлини, яка ніби спеціально готова до зйомок романтичних сцен.

The post В Бучанському парку знімають романтичну мелодраму appeared first on Ірпінь онлайн.