Концерт кобзарів та лірників був присвячений 69-й річниці від народження Миколи Будника і відбувся в музеї Івана Гончара у Києві.

Микола Товкайло, Тарас Компаніченко і Едуард Драч поділилися спогадами про Миколу Будника. 

«Я вважаю себе епічним співцем. Це в першу чергу, бо маю такі потреби — бачити чітко речі, організовані серцем. Перед собою маю бачити шляхетний колорит здалеку і зблизька»,— говорив Микола Будник, Він змалку мріяв майструвати музичні інструменти, а свою першу «скрипку», за спогадами сестри, він зробив у 8 років.

Для відродження старовинних кобзарських та лірницьких інструментів Микола Будник створив і Ірпені у 90-ті роки школу-майстерню. З його рук пішли у світ значна кількість бандур, кобз та лір, що й донині грають у руках відомих людей. Разом із Миколою Товкайлом та іншими учнями Георгія Ткаченка він створив Київський кобзарський Цех, де відроджував традиційні форми кобзарювання.

Видатний бандурист і майстер кобзарських інструментів Микола Будник має десятки, сотні учнів-послідовників, які продовжують і розвивають прадавні українські традиції майстрування музичних інструментів та звичаї виконання стародавніх творів, які гармонійно отримують продовження в нових авторських піснях.

Народився Микола Будник 3 лютого 1953 року на Житомирщині. Помер 16 січня 2001 року в Ірпені. Останні 10 років свого життя Микола Петрович прожив в Ірпені в будинку по вул. Українській, 56/1.

Слухати у виконанні Миколи Будника історичну баладу «Бондарівна»

Учасники концерту:

Лірник Ярема (Вадим Шевчук),

Михайло Хай,

Тарас Компаніченко,

Ярослав Крисько,

Едуард Драч,

Сергій Волченко,

Сергій Чурай,

Ждан Безвербний,

Василь Жованик,

Микола Товкайло.

Кобзарський Цех

Модератор події: Костянтин Чеченя

Світлини з події Юлії Остроушко

Фейсбук-подія за лінком.

 «Легендарний панотець Київського кобзарського цеху Микола Будник увійшов в історію української культури як носій глибинного розуміння автентичності кобзарства. Перейнявши традицію з рук зачинателя сучасного реконструктивного кобзарського руху Г.К .Ткаченка, він власним прикладом, силою свого невичерпного таланту вивів цей рух із андеграунду й підпілля на обшири всенародного визнання.Він сам вважав себе продовжувачем вікової усної кобзарської традиції… Але попри “канонічний”, за його ж висловом, репертуар, Будник безперервно творив зовсім “неканонічні” речі, як на традиційній, так і на імпровізаційній інтонаційній основі.Органічна здатність М.Будника зімпровізувати думу, так би мовити, виходячи з ситуації — це не просто непересічний талант бандуриста, а й фольклорна риса кобзаря-автентика, якій, однак, завжди передувала копітка праця народного філософа, дослідника-реконструктора» — доктор мистецтвознавства Михайло Хай.

The post 19 лютого відбувся Концерт пам’яті Миколи Будника (фото) appeared first on Ірпінь онлайн.

В радянський період вона зазнала переслідування з боку влади

У 1968 році вона підписала славнозвісний лист 139-ти діячів української культури на захист українських політв’язнів і разом з Аллою Горською та Галиною Севрук відмовилася на вимогу влади відкликати свій підпис,

за що була виключена зі Спілки художників УРСР, а поновлена була аж у 1988 році з офіційним формулюванням: «За відсутністю факту звинувачення».

Л. Семикіна була однією із засновниць осередку молодих митців-шістдесятників – «Клубу творчої молоді». «Я захоплювалась історією, етнографією, народним мистецтвом, що теж не могло не позначитися на моїй мистецькій «переорієнтації». 

У майстерні мисткині велися приготування до колядувань, де Алла Горська малювала маски, а Любов Семикіна шила одяг колядників. Поштовхом до роботи над відродженням традицій народу, його національної гордості завдяки мистецтву одягу стали колекції одягу Івана Макаровича Гончара, подорожі по історичних місцях України, які проводив Григорій Никонович Логвин та підтримка Алли Олександрівни Горської.

Людмила Семикіна була співавтором знищеного владою вітражу до 150-річчя Тараса Шевченка у Київському університеті (1964 р.).

Од вітражу, на щастя, збереглося фото, сам твір було знищено – з якимось винятковим цинізмом. Тарас Шевченко у вітражі виголошував рядки: «Возвеличу малих отих рабів німих! Я на сторожі коло них поставлю слово!». Вітраж розтрощили відразу після завершення роботи – бо чужий, мовляв, «принципам соціалістичного реалізму». Михайлина Коцюбинська згадувала: «Головний погромник — ректор університету Швець. Сам власноручно, не дочекавшись висновків комісії, трощив ідеологічно шкідливий вітраж… Чому мати-Україна така сумна? Який «суд», яку «кару» й на кого накликає Тарас? І взагалі, чому це Україна за ґратами»?

У постанові Бюро Київського обласного правління Спілки художників України 13 квітня 1964 року було сказано: «Вітраж дає грубо викривлений архаїзований в дусі середньовічної ікони образ Т. Г. Шевченка, який нічого спільного не має з образом великого революціонера-демократа…

автором костюмів до кінофільму “Захар Беркут” (1970-71 рр.), створила серії строїв за національними традиціями «Скіфський степ», «Поліська легенда», «Княжа доба», «Ретро», «Модерн» (1965–1996). Постійну експозицію Музею шістдесятництва прикрашають створені нею свого часу для друзів-шістдесятників свити і костюми, фото і документи.

Людмила Семикіна «переповіла свій світогляд, свою стражденну біографію саме мовою одягу. Або, як казали колись, строю»

На запрошення Ліни Костенко та Леоніда Осики Людмила Семикіна була художником по костюмах у фільмі «Захар Беркут».

В одному з інтерв’ю художниця так відтворювала особливості своєї роботи у групі «Захар Беркут»: “Для фільму я воліла створити передусім замкове, а не помпезне, барвисте, святкове гуцульське вбрання, і відтак заклала в шати українців аскетизм, певну суворість. Князі, за часів, описаних Іваном Франком, носили одяг із сірого сукна, металеві прикраси… Жодної речі (навіть дрібнички) червоного кольору в їхніх гардеробах не було. Воїни хизувалися своєю силою, мужністю, а не одягом. І вбрання їхнє вирізнялося суголосними з природою (передусім землею, травою) відтінками. Так, окрім тухольського, я створювала княжий костюм; а ще як окремий напрямок роботи — костюм татарський“.

Людмила Миколаївна створила серії строїв за національними традиціями «Скіфський степ», «Княжа доба», «Поліська легенда», «Ретро», «Модерн».

У 1970 р.в Києві демонструвалась персональна виставка Л. Семикіної «Тіні забутих предків» («Народні мотиви в сучасному одязі»).

«Митець Семикіна, тонко відчуваючи примхи смаку і моди, мала на меті утримати все, що в народному мистецтві витримало іспит часу, що відповідає внутрішньому світові нашого сучасника, і на його основі створити нестандартний одяг, що його хотіла б носити сучасна молодь» – писав Іван Світличний.

Панахида за померлою відбулась 15 січня о 13:00 у Володимирському соборі, а поховання — на Байковому кладовищі Києва.

The post У віці 96 років відійшла у вічність Людмила Семикіна – видатна українська художниця-шістдесятниця appeared first on Ірпінь онлайн.

Дівчина виконала пісню «Там, куди я йду», з якою гурт [O] брав участь у національному відборі на «Євробачення-2020».

До команди Потапа

Діана потрапила до команди Потапа. «Ми тебе взяли на “Голос країни”! Твоя енергія запалила мене», – сказав він, розвернувши крісло під час прослуховування.

На останніх секундах прослуховування Потап повернувся до Діани зі словами: «Я тебе забираю». Тепер вона у його команді.

“Ти так намагалася повернути нас в кінці, я відчував, що це дуже молодий голос, він ще дорослішає, але твоя енергія запалила мене, і я натиснув кнопку”, – сказав він.

Діана Матвійчук розповіла, що музикою займається з раннього дитинства, співає в церковному хорі.

«”Голос країни” – це шанс показати свій талант, який дав мені Бог, подарувати людям радість і енергію, яка є в мені», – відзначила юна співачка.

У дівчини була потужна група підтримки за кулісами шоу

Діана Матвійчук – шістнадцятирічна дівчина з міста Ірпінь. ЇЇ музичний шлях розпочався ще в дитинстві, батьки приводили Діану до церкви, де вона й почала співати. Тато дівчинки був диригентом церковного хору й займався музичним служінням протягом 20 років.

Діана вона в музичному жанрі госпел (жанр духовної християнської музики). А також є учасницею музичного гурту Imit Band в Ірпінській Біблійній Церкві.

Довідково:

Голос країни – телевізійне співоче шоу на телеканалі 1+1, на якому щорічно, починаючи з 2011 року, учасники дивують своїми вокальними талантами. Окрім талановитих учасників в шоу присутні чотири тренери, які також є відомими українськими вокальними виконавцями. Кожен із тренерів набирає свою команду співаків, прослуховуючи їх в сліпу та веде на наступні етапи проєкту до перемоги.

The post 16-річна Діана Матвійчук з Ірпеня стала учасницею вокального телешоу “Голос країни” appeared first on Ірпінь онлайн.

Головний посил нового трейлера втілено в безсмертній цитаті з «Лісової пісні»: «Я в серці маю те, що не вмирає!». Ця фраза проходить лейтмотивом крізь увесь мультфільм і повертає нас до творчої спадщини Лесі Українки. Окрему увагу в трейлері приділено локаціям, де розгортаються події.

«У відео яскраво представлено Світ Лісу, на який нас надихнули праліси Карпат, та Світ Людей, де величні пагорби нагадують форму й візерунки великодніх писанок… Ми прагнули передати велич та красу недоторканої природи, тому Мавчин Ліс – не просто декорація, а повноцінний герой історії.

А щоб глядачі максимально занурилися в автентичну й магічну атмосферу, ми підкреслили масштабність локацій та наповнили Ліс історіями дивовижних створінь», – розповідає Олег Маламуж, режисер мультфільму.

На офіційній фейсбук-сторінці проєкту MAVKA , зокрема, зазначено:

“Друзі, раді представити офіційний трейлер анімаційного фільму «Мавка. Лісова пісня» та оголосити, що національна прем’єра мультфільму відбудеться 29 грудня 2022!

⠀У відео ваші улюблені та нові герої заговорили вперше, та ще й голосами відомих українських зірок. Вони ж озвучать анімаційних персонажів і у мультфільмі. Харизматичний виконавець Артем Пивоваров подарував свій голос Лукашу, чарівна акторка і шоувумен Олена Кравець – антагоністці Килині, а фронтвумен гурту The Hardkiss Юлія Саніна – войовничій Русалці Водяниці. Непосидючого буркотливого Шумника Гука озвучив співак та актор Михайло Хома (DZIDZIO).

Імена зірок, чиїми голосами заговорять Берегиня Лісу Мавка та інші магічні герої, поки не розголошуються. Про це ви дізнаєтесь згодом

⠀Нові подробиці сюжету, мальовничі краєвиди двох Світів та магія прадавнього Лісу Мавки представлені у трейлері. Чекаємо на ваші враженнями у коментарях

Дякуємо студії Animagrad (FILM.UA Group) та команді проєкту за неймовірну роботу. А нашим партнерам і шанувальникам – за прихильність та довіру. До зустрічі у кінотеатрах наступної зими! Міністерство культури та інформаційної політики УкраїниДержКіно УкраїниUSAID Ukraine – USAID Україна*The international version of the trailer premieres in late January 2022″.⠀

#MAVKA #MavkaTheForestSong #Мавка #МавкаЛісоваПісня

The post Оприлюднено трейлер мультфільму “Мавка. Лісова Пісня” appeared first on Ірпінь онлайн.

Пластова громада Київщини зростає не лише кількістю осередків – “станиць”, а й різновікових груп. Наймолодшою віковою групою українських скаутів від двох-трьох років є групи “пташат”. До Дня Святого Миколая для дітей в Станиці Ірпінь пластуни влаштували тематичне свято.

Lyudmyla Gorodetska :

“Вчора мали неймовірний день! Пташата Ірпеня- “Гніздечко між трьох сосен” і “Веселі бузьки” тепер урочисто знайомі, тому якщо вам сумно/нудно і бракує енергійних і галасливих сверликів- кличте нас у гості . А ще, вони навернули Антипка на сторону миру і добра (але спочатку закидали його “сніжками”), поспівали, помайстрували, повеселились, поласували смаколиками, отримали однострої, ну і звісно, подаруночки від св. Миколая, бо мали надзвичайно хорошу поведінку впродовж року, що офіційно підтверджено в “Книзі добрих справ!!”

The post Адвент зі Святим Миколаєм наймолодших пластунів Ірпеня appeared first on Ірпінь онлайн.

На 1-му місці очікувано – кінотеатри.

На 2-му – з невеличким відривом – книжкові крамниці.

На третьому – театральні продюсерські агентства.

Також на 6-му музикальні групи, на 10-му – виробництво та дистрибуція відеофільмів, на 11-му – туристичні атракції та шоу.

«Ті результати, що є на сьогодні – вражають. Сподіваюсь, допомога держави культурі та креативним індустріям через сплату послуг вакцинованими громадянами дозволить пережити важкі часи пандемії. На жаль, в списку витрачених «ковідних тисяч» немає музеїв», – зазначив Олександр Ткаченко.

Міністр культури та інформаційної політики закликав усіх працівників музейної справи промотувати свої заклади, а українців обрати для свого дозвілля, поряд з іншим, і похід в музей.

The post На що українці найчастіше витрачають «Ковідну тисячу»? appeared first on Ірпінь онлайн.

Зісельс Йосиф Самуїлович (нар. 02.12.1946, м. Ташкент) – фізик-теоретик, інженер-електронщик. Активний учасник інформаційно-моніторингової роботи правозахисної спільноти. Член Української Гельсінської групи.

Сім’я на початку 1948 р. переїхала з Узбекистану в Україну, в м. Чернівці. Формування Йосифа припало на часи «хрущовської відлиги» та проходило в колі німецькомовної єврейської інтелігенції. З 1962 Зісельс почав знайомитися з самвидавом. Першою самвидавною книгою для нього став «Доктор Живаго» Бориса Пастернака.

У 1969 закінчив фізичний факультет (кафедра теоретичної фізики) Чернівецького університету, після чого служив на Балтійському флоті в званні матроса. Після демобілізації в квітні 1971 працював у Чернівецькому радіотелецентрі на посаді інженера технічного контролю.

З початку масової єврейської еміграції (1970–1971) Зісельс вступив в контакт з місцевими активістами еміграційного руху; активно допомагав від’їжджаючим до Ізраїлю, проводжав сім’ї до кордону (в цей період він був тричі затриманий на прикордонній станції Чоп). У серпні 1972 за виступ на профспілкових зборах на захист колеги по службі, який добивався дозволу на виїзд до Ізраїлю, Йосифа виключили з комсомолу та вимагали, щоб він звільнився «за власним бажанням». Зісельс відмовився; навколо нього було створено атмосферу наклепів і прискіпувань, однак звільнити його так і не вдалося.

У 1973–1976 активно займається розповсюдженням самвидаву, разом з дружиною Іреною підключається до допомоги політв’язням та членам їх сімей.Перебував під постійним наглядом КДБ, його телефон прослуховувався, листування перлюструвалася.

У серпні 1976 у помешканні знайомої Зісельса було проведено обшук, на якому вилучили фотокопію першого тому «Архіпелагу ГУЛАГ» та інші твори самвидаву, що належали Зісельсу, які він привіз із Києва. За Ігорем Померанцевим, який передав Йосифу зазначену літературу, стежили, і момент передачі літератури був зафіксований КДБ. Відразу після вилучення літератури 27 годин з короткою перервою на сон Зісельса допитували в Чернівецькому управлінні КДБ, але він відмовився відповідати на будь-які запитання.

У лютому 1977 Зісельсу було винесено прокурорське попередження щодо кримінальної відповідальністі у разі продовження «антирадянської діяльності». Підписати протокол про попередження Зісельс відмовився; відмовився він також від зробленої йому співробітниками КДБ пропозиції покинути СРСР.

Протягом 1977–1978 Зісельс активізує свою дисидентську діяльність. У серпні 1978 Зісельса приймають (без публічного оголошення про цю подію) в члени Української Гельсінкської групи. 10 листопада 1978 у квартирі Зісельса був проведений обшук, на якому вилучено багато самвидаву, а також дві картотеки: в’язнів психлікарень і євреїв-«відмовників». Заарештований 8 грудня 1978 за звинуваченням у «наклепі на радянський державний і суспільний лад». 19 жовтня 1984 Зісельса заарештовують і засуджують вдруге до 3 років таборів за «наклеп на радянський лад». Термін відбував спочатку у Львові, потім був переведений до Нижнього Тагілу.

У січні 1987, на початку кампанії зі звільнення політичних в’язнів в СРСР, відхилив пропозицію Свердловської прокуратури відмовитися від громадянської активності в обмін на дострокове звільнення. Звільнився по завершенні терміну

 Йосиф Зісельс, який, у 1987 році, щойно вийшовши з ув’язнення після шести років тюрми, займався відродженням єврейського життя у Чернівцях та на Буковині. Паралельно створював там Народний Рух України та увійшов у велику раду Руху в 1989 році та створив Раду національностей при НРУ.

Історія дисиденства Йосифа Зісельса в відеопроєкті “Обличчя незалежності”:

Йосип Зісельс, дисидент, співпрезидент Асоціації єврейських організацій та общин ВААД України.

 Сьогодні Йосип Зісельс відстоює будівництво українського проєкту меморіалізації Бабиного Яру у Києві. «Девізом мого життя стала фраза японської авторки Йосано Акіко: «Сказали мені, що дорога ця приведе до океану смерті і я з пів дороги повернув назад. З тих пір тягнуться переді мною криві окульні стежки».

«Я не хотів себе зрадити, але й не хотів, щоб мої близькі страждали від цього. Я намагався применшити ці страждання. Це не мені судити, а Богові, вдалося чи ні. Але я завжди пам‘ятав про те, що моя робота супроводжується певними негараздами для моїх близьких».

Нагадаємо, що 1 грудня Україна відзначала 30-річчя референдуму щодо незалежності України.

The post Сьогодні дисиденту і політв‘язню концтаборів СРСР Йосифу Зісельсу – 75 років appeared first on Ірпінь онлайн.

Шлях святого Якова (або ж Каміно, від ісп. Шлях) – один з найпопулярніших туристичних маршрутів Європи, який щорічно проходить близько 200-300 тис. людей. Це мережа маршрутів, які поєднують в собі стежки через гірські перевали та середньовічні селища, стежки вздовж океану, через старовинні містечка і сучасні міста, стежки по лісах, вкритих мохами.

Про пішу мандрівку Надія описала на своїй фейсбук-сторінці:

“Жодного разу за ці дні я не користувалась жодним транспортом, тільки пішки).Погода була різною: було сонце, був дощ і навіть сніг на висоті 1500 м. Було безліч приголомшливих пригод та неймовірних зустрічей).Навіть зносила одну пару черевиків і довелось купувати нові в Понфераді)“. 

La noche de brujas («Ніч відьом») Або як пройти за день 50 км

Надія Коломієць ділиться подорожніми нотатками про найдовший перехід на шляху Якова: “Того дня зранку нічого ще не віщувало нових рекордів. Я планувала пройти максимум до 30 км та заночувати в Асторзі.Але в день Хеловіну (31 жовтня) чи як його ще називають в Іспанії La noche de brujas (bruja = «відьма») може статись все не так, як ти гадаєш. Власне, так, воно і сталось.За 13 днів на каміно Франсез я помітила одну особливість: перші 15 км ти йдеш лекго. Все подобається: природа – прекрасна, шлях – легкий, співаєш собі під ніс якихось пісень, словом, все добре. Після 20 і до 30 км вже починається боротьба. Боротьба з втомою, із болем в ногах, в плечах (вага рюкзака вже дається взнаки), із думками «а нащо воно тобі треба, може присісти чи взагалі зупинитись на ніч отут?».

Після 30-35 км починає відкриватись друге дихання. Зазвичай це відбувається наприкінці дня, коли до альбергу (гостелу) лишається лічені км і ти летиш, мов на крилах, щоб поскоріше дістатись до омріяного відпочинку.

Власне, пілігріми по каміно ходять хвилями. О, 7-8 годині ранку (буває, що й раніше о 6 чи навіть о 5-ій) всі дружно стартують, і навіть в жовтні можна йти в юрбі людей. Але от ближче до обіду і ,так само під вечір, шлях порожніє. Пілігріми починають так само дружно зупинятись у найближчих барах, щоб перекусити та відпочити. Цей час я люблю найбільше. Коли шлях порожній, дуже легко відчути себе перешовідкривачем та уявити, що до тебе цей шлях ніхто не ходив”.

Зазвичай «Каміно франсез» проходять за місяць. Але є як довші, так і коротші маршрути. Впродовж маршруту пілігрими збирають печатки у спеціальних паспортах-«креденсіях».

Кількість сучасних пілігримів на Шляху Святого Якова значно зросла після виходу книги Коельо “Щоденник мага” (1987), де він описує свій Шлях та після появи фільму Шлях (The Way, 2010). Саме вони суттєво вплинули на популяризацію маршруту. Тож Каміно набуває популярності та розростається. Є кілька основних маршрутів – Французький, Північний, Португальський. Маршрути варіюються від трохи більше 100 км, +- 900 км (основні – Французький і Північний) і до 3000 км.

Орієнтування на маршруті

Оскільки, інфраструктура Каміно досить розвинена, маркування є дуже якісним. Жовті стрілки, мушлі на парканах, бруківці, асфальті, будинках, деревах майже унеможливлюють шанс заблукати. Також є кілька додатків для мобільних. Найпопулярніший Buen Camino (Way of Saint James), працює в офлайн-режимі, показує маршрути, цікаві памʼятки на маршруті, місця для ночівлі.  

Альберге – будиночки для прочан на шляху Якова

Сплять паломники переважно в «альберге», прихистках для прочан. Харчуються у барах по дорозі, тому що для пілігримів існує спеціальне меню, яке складається з двох основних страв, хліба, десерту або кави і вина або води.

Довідка: Шлях святого Якова, або «Каміно-де-Сантьяго» – паломницька дорога до могили апостола Якова в іспанському місті Сантьяго-де-Компостела, головна частина якої пролягає Північною Іспанією. Відомий з IX століття. Першим відомим паломником був єпископ Годескальк (Готшальк) з Ле-Пюї. Він здійснив подорож із Франції в Компостелу взимку 950–951 років. Цей шлях входить до числа пам’яток всесвітньої спадщини ЮНЕСКО. З початку 1980-х популярність маршруту безперервно зростає.

З 1999 року по «Дорозі Якова» паломництво здійснюють православні віряни України. У 2013 роцібуло відкрито новий відрізок Шляху Святого Якова — з Медики на польсько-українському кордоні до Перемишля. Траса веде вздовх кордону й пов’язана з велосипедною доріжкою та зі шляхом ікон. На ринку в Перемишлі є стовпз позначкою, що з цього місця до Сантьяґо-де-Компостела 4 тис. 31 км. Довжина підкарпатського фрагменту Шляху святого Якова становить 219 км і збігається з колишньою королівською дорогою між Східною і Західною Європою Віа Регія.

The post “Каміно” Надії Коломієць з Ірпеня: 713 км пішки шляхом Святого Якова appeared first on Ірпінь онлайн.

Щоб взяти участь у конкурсі, потрібно:
– бути підписаними на сторінки Ірпінь онлайн – новини Ірпінського регіону та Київське драматичне товариство
– позначити у коментарях друга/подругу, з яким підете на виставу.
Переможця ми оберемо за допомогою сервісу RANDOM.ORG.
Результати розіграшу — 27 серпня.
Артисти отримали безліч позитивних відгуків від вас про виставу “За двома зайцями!”, яку показали глядачам в Бучанському міському парку. 28 серпня на літній сцені зіграють комедію, яка не залишає байдужим нікого, та лікує сім’ї – “…В Пізу”.
Актриса Олена Калініченко, яку ви бачили в яскравому образі Проні, засяє іншими барвами свого таланту! А відомий актор театру та кіно Артем Бочек (якого ви бачили в багатьох комічних рекламах та серіалах) створить впізнаваний гротесковий образ Чоловіка.
До зустрічі в Літньому театрі!
Посилання на Фейсбук-подію: https://fb.me/e/1tIIEolw3

The post Розігруємо 2 квитки на перегляд вистави «…В Пізу» комедії про сім’ю! appeared first on Ірпінь онлайн.

Ірина Федорів, головна редакторка Руху ЧЕСНО та авторка статті “Спецоперація “Крим”: від курорту і автономії до депресивної околиці” каже, що ситуація в російсько-українських стосунках ще більше загострилася після Помаранчевої революції, коли був обраний президентом Віктор Ющенко. У Росії зрозуміли, що український народ свідомо стає на проєвропейський вектор й суспільство віддаляється ментально від РФ. Тоді технології чорного піару і пропаганди включили на повну потужність.

Потім, більше 10 років поспіль, російськими політтехнологами поглиблювався розкол в суспільстві, інформація про інакшість кримчан нав’язувалась жителям України з усіх засобів інформації. В музеї є листівки, які пророкують «громадянську війну», якщо Україна почне «дружити» з Європою.

Це вже шоста виставка в Музеї агітації та політичного трешу. Подивитися експонати можна за посиланням https://museum.chesno.org/crimea/. Якщо в вас є чим доповнити колекцію, надсилайте фото на пошту info@chesno.org.

The post Агітування Криму – як це відбувалося: Рух ЧЕСНО розмістив приклади пропаганди та чорного піару у виставці appeared first on Ірпінь онлайн.