Технічні кандидати та партії: чому вони існують і чи є в Ірпені?

Технічні кандидати та партії: чому вони існують і чи є в Ірпені?

305

Політтехнології та маніпуляці – саме до них відносимо існування “технічних” кандидатів та партій. Навіщо їх створюють та яку реальну роль вони можуть відіграти на найближчих місцевих виборах в Ірпені – розглянемо на відомих прикладах та персонажах.

Політична боротьба в Україні часто супроводжується маніпуляціями свідомістю. Низький рівень політичної культури або так звана “аполітичність” дозволяють політтехнологам легко захопити увагу та голоси частини виборців, які не бажають аналізувати політичну ситуацію в країні і дозволяють робити вибір за них за допомогою певних технологій. Одним з інструментів є використання технічних кандидатів та партій – проєктів, які розраховані не на боротьбу за владу, а на боротьбу проти конкретної політичної сили чи кількох з них. Тобто, фактично, їхнім завданням є розпорошення голосів за рахунок неуважності та низької політичної свідомості виборців. А також, учасники виборів отримують квоти у виборчих комісіях та підконтрольних спостерігачів.

Найчастіше технічними стають кандидати-клони, тобто, люди з однаковими прізвищами та іменами тих, хто має в регіоні найвищий рейтинг. До прикладу, на минулорічних президентських виборах біля відомої Юлії Володимирівни Тимошенко в списку опинився Юрій Володимирович Тимошенко – невідомий мажоритарник з Франківщини. Він набрав менше 1% голосів (116 тисяч), що мало вплинуло на загальні результати. Та сам Юрій доволі розмито пояснював бажання брати участь в президентській гонці. 

На парламентських виборах 2019 року на 95-му окрузі, до якого входить Ірпінь, у переліку кандидатів було дві людини з прізвищем Горобець. Горобець Олександр, що переміг на окрузі, балотувався від партії “Слуга народу”, а його “клон” Горобець Дмитро – від БФ “Слуга народу”. Попри перемогу Олександра, його невідомий однофамілець набрав майже 6% голосів, що вважається суттєвим результатом. Тоді подейкували, що його на вибори зареєстрував головний опонент Горобця – ексмер Ірпеня Володимир Карплюк. 

Позачергові парламентські вибори 2019 року стали класичним прикладом використання “клонованих” технічних кандидатів та партій. В партії “Слуга народу” неодноразово заявляли про сотні випадків використання назви партії. Це трапилось через доволі високий рейтинг президентської партії, що є для України рідкісним явищем. 

Ще одним інструментом “технічних” кандидатів є гра на асоціаціях чи копіюванні відомих персонажів. До прикладу, на українських виборах останні роки балотується Дарт Вейдер на чолі Інтернет-партії. Використання популярних образів розраховане на свідомість молоді без сформованих політичних уподобань і усвідомлення своєї відповідальності. Також, як показує практика, специфічні відсили до певних образів, зокрема, телевізійних, працюють і на літніх людей, на яких найбільший вплив має телебачення.

Технічні кандидати та партії: чому вони існують і чи є в Ірпені?

Частиною цієї технології є й кандидати “парашутисти” –  люди, які йдуть під символікою відомих партій в абсолютно чужих для себе округах. Вони не завжди налаштовані на боротьбу “проти”, і не завжди є абсолютними “ноунеймами”. Але, здебільшого, успіх такого явища обмежується кількома кейсами.

Всіх “технічних” персонажів та організації об’єднує одне – відсутність у політичному просторі в міжвиборчий період. Саме тому вони рідко орієнтуються в локальних проблемах, є популістами, часто копіюють програму прямого опонента, працюючи на його аудиторію. Часто такі кандидати об’єднуються, транслюючи схожі приховані меседжі. Подібна ситуація трапилася в Ірпені. 

Про першу партію зі всіма ознаками технічної ще в червні написали журналісти Руху Чесно. “Єдину громаду”, яка на виборах 2015 року з іншою назвою брала участь лише в одному районі Київщини і зовсім не розбудовувала осередки в міжвиборчий період, очолив Юрій Денисенко – колишній секретар Ірпінської міської ради. З 2017 року він очолював Бучанський міський осередок партії Володимира Карплюка “Нові обличчя”. Як зазначають журналісти, партія на найближчих виборах, найімовірніше, знову виконає роль технічної. В неї немає донорів, партосередків, членів партії та постійної роботи з виборцями на округах не спостерігалось до початку виборчого процесу. Наразі, аналізуючи сторінку партії в мережі фейсбук, можна зробити висновок, що представники партії мають намір боротись в Ірпені, Бучі, Миронівці, Вишгороді та Борщагівці.

Подібно до “Єдиної громади”, жодної активності в регіоні раніше не проявляла партія “Справедливість” Валентина Наливайченка. Її кандидати представляються “головними проти Карплюка”, тобто, фактичною опозицією. Насправді ж, “головні серед головних” –  забудовник Дмитро Войцех та “парашутист” Руслан Колєсніков.

Руслан Колєсніков є головою партії Валентина Наливайченка. Уродженець Дніпропетровщини в інформаційному просторі Ірпеня раніше не з’являвся. Колєсніков заявляє, що боротиметься проти забудови і Карплюка. Саме Карплюк, за його словами, купив місцеві осередки різних партій і запустив туди своїх людей, в тому числі забудовників. 

Технічні кандидати та партії: чому вони існують і чи є в Ірпені?

Першим в списку партії “Справедливість” йде не остання людина з будівельної сфери, проти якої мав би боротись Колєсніков – Дмитро Войцех. Він очолює одну з найбільших в регіоні будівельних компаній “Акрополь”, яка забудовує Приірпіння з 2010 року. До 2014 року був депутатом міської ради від “Партії регіонів”. У 2014 році Войцех балотувався в мери, але зняв свою кандидатуру на користь Карплюка. Наступного року до Ірпінської ради пройшла його супутниця та сестра вищезгаданого Денисенка – Марія Шевченко в складі Блоку Петра Порошенка. Її фракція всіляко підтримувала голосування за вигідні Карплюку рішення, в тому числі – оновлений генплан, що дозволив тотальну забудову міста.

Ще одним представником діючих депутатів, що голосували за всі рішення, потрібні забудовникам – Василь Пікулик, четвертий номер в загальному списку “Справедливості”. Тож, справедливо буде зазначити, що багаторічна співпраця та активна робота компанії Войцеха в Приірпінні свідчить лише про співпрацю. Тепер саме його партія схожа на “керовану опозицію”, у якій Войцех звинувачує інших. Тут доцільно згадати вислів “на злодієві і шапка горить”: намір відібрати голоси в реальних опозиціонерів, серед яких є багато менше відомих за Войцеха людей. 

Наразі штаб “Справедливості” розташований по сусідству з офісом ще одного скандального кандидата- Максима Нельзіна, якого багато хто теж називає технічним і наводить кілька аргументів на користь цієї думки. 

Технічні кандидати та партії: чому вони існують і чи є в Ірпені?

Нельзін роками співпрацював з ірпінськими забудовниками як нотаріус, оформлюючи доволі скандальні угоди, зокрема, по продажу нерухомості за значно заниженими цінами. Він не проводив іншої діяльності, крім професійної, тому відомий лише серед своїх безпосередніх клієнтів. Участь такої маловідомої фігури під президентським брендом гарантує йому значно більше голосів, ніж звичайні 3-5% голосів, які набирають технічні кандидати, тому що на вибір людей значно більше впливатиме назва партії, а не ім’я людини. “Слуги народу” за останній рік теж значно втратили свій рейтинг і політичні перспективи. Ходять чутки, що ірпінський штаб “Слуги” продали ще одному забудовнику – Антону Мирончуку. Навіть якщо не брати до уваги це припущення, то медійна кампанія партії на місцевому рівні все одно виглядає доволі слабкою: кандидата Нельзіна представили ледь не останнім по області, що скоротило час підвищення впізнаваності, а слоган “Слуги народу” на місцевих виборах “Ірпінь – це ти” вже давно без претенцій використовують “Нові обличчя”.

Технічні кандидати та партії: чому вони існують і чи є в Ірпені?

На думку політичних експертів, українське виборче законодавство сприяє появі “технічних” кандидатів, які не сприяють чесній політичній боротьбі. Але найбільше їм сприяє масова байдужість українців до свого вибору, яку нав’язують саме ті, хто і створює псевдокандидатів. 

Технічні кандидати та партії: чому вони існують і чи є в Ірпені?

Для того, щоб не потрапити в пастку, виборцям рекомендують ретельно вивчати біографію кандидатів та змушувати їх до публічної політичної дискусії. Якщо кандидат не може пояснити пунків своєї програми, вирішив йти на вибори “після віщого сну” та визначає свою боротьбу не навколо конкретних проблем міста, а навколо окремих персоналій чи політичних сил – не виключено, що він є “технічним” проєктом, який зникне після виборів так само несподівано, як з’явився до них. Такі кандидати лише “відтягнуть” голоси та розмиють позицію тієї частини населення, яка бажає владу змінити.