Попри те, що кампанією в обласних округах керували люди, які давали гарантії на результат, на виході виявилось, що ані обіцяний адмінресурс, ані мотиваційні сітки – не працюють. Чого очікувати в другому турі?

Передмістя столиці завжди було особливим регіоном для кандидатів у президенти і до парламенту. Близько до Києва, зручна логістика для агітаційних поїздок, ці округи також приваблюють політиків великим земельним ресурсом, компактністю проживання великої кількості “майже киян” і зговірливістю місцевих “еліт”.

Один із прикладів такої стратегічно важливої території – 95-й округ із центром в Ірпені. Ще з часів, коли тут обирався в парламент покійний нині Петро Мельник, а згодом прогриміли розслідування про дерибан Біличанського лісу, за цим округом закріпилась слава важливого форпосту, який владі конче потрібно утримувати.

Утім, незважаючи на обіцянки локальних “авторитетів”, бажаних захмарних результатів вдається досягти не завжди.

Яскравий приклад – результати першого туру голосування на виборах президента 31 березня.

Ще минулого літа, подаючи під тиском громади у відставку, колишній мер Ірпеня Володимир Карплюк заявив, що балотуватиметься до парламенту.

Саме тоді він, за нашою інформацією, і почав шукати можливість отримати підтримку впливової політсили.

Це було потрібно, аби нівелювати передусім шлейф низки кримінальних справ, які роками тягнуться за ним. А також конвертувати підтримку місцевими своєї нішової квазі-політсили “Нові обличчя” в голоси за списки парламентської партії некишенькового формату.

У листопаді 2018 року ці пошуки вилились у появу Карплюка на координаційному з’їзді БПП, де розподілялися кандидатури на округи для парламентської кампанії. Екс-мера “призначили” на 95-й округ.

Очевидно, координацію передвиборчої кампанії кандидата в президенти на цій території теж було доручено Карплюку і його команді.

Серед опосередкованих підтверджень – всіяна агітацією БПП міська рада за місяць до виборів і “злиті”в мережу списки учасників “сітки”, серед яких чимало керівників комунальних підприємств, депутатів і просто наближених до Карплюка людей, які мали брати участь в скупці голосів і гарантувати прихід прихильників.

Спроби самої міської ради виправдатися за агітки (стоси поліграфії обсягом із дві середні вантажівки) заявами про провокації – ніщо інше як фактичне підтвердження, що “рильце” таки “в пушку”.

Більше того, визнання винною у появі агіток в державному органі, завгоспа міської ради – лише підкреслює цинізм і абсурдність ситуації.

Що ж стосується “сітки”, то її справжність легко було перевірити усім бажаючим простим телефонним опитуванням друзів та знайомих (файл на 15 сторінок містив телефони і адреси, реальність яких мешканці міста успішно перевіряли в хаотичному порядку).

Ще одним потужним підтвердженням наявності механізмів тиску на користь чинної влади став скандал із директоркою стадіону Анжелою Макеєвою в Ірпені.

Її звільнили від виконання обов’язків буквально напередодні першого туру голосування нібито за відмову агітувати за чинного президента і брати участь в акціях на його підтримку.

Негативний ефект тут мав не тільки і не стільки факт звільнення з порушенням закону (жінка вагітна і не може бути в цей час звільнена), скільки медійний резонанс, який ця історія отримала.

Тільки звернення самої жінки в Facebook набрало близько 50 тисяч переглядів, а ефіри на загальнонаціональних каналах “розігнали” її набагато ширше. І це була цілковита “зрада” для виборців регіону. Адже в новинах прізвище Порошенка звучало в рази частіше, ніж прізвище Карплюка.

Що в кінцевому підсумку отримав Петро Порошенко в Ірпені? Результати, які фактично збігаються з даними соціологічного дослідження групи “Рейтинг”, проведеного в останні тижні перед голосуванням.

Після голосування 31 березня у місті та передмісті (95 округ) лідер перегонів, Володимир Зеленський, отримав 32,68% (соціологія показувала 32,5%), Порошенко – 23,47% (соціологи давали 21,9%). Різницю в межах статистичної похибки навряд чи можна вважати результатом роботи “потужної сітки”.

Плюс, на відміну від Києва, де десятки дільниць віддали перевагу чинному гаранту, на низці виборчих дільниць у дрібних населених пунктах Порошенко програв навіть Юлії Тимошенко.

Показник же в 23,5% за Порошенка – цілком співмірний з показниками в середньому по Києву, до мешканців якого, за великим рахунком, можуть відносити себе жителі передмість типу Ірпеня.

Тобто, попри зусилля і обіцянки, можемо стверджувати, що “сітка” як така – не спрацювала.

Звичайно, оточенню колишнього мера це теж на руку: можна говорити, що жодної “сітки” і не існувало. Проте такий аргумент спрацює лише для публіки.

А от як вигравати вибори в парламент восени і чи можна гарантувати тепер перемогу для кандидата від БПП, чи будуть виконані обіцянки про підтримку, мережу і здобутки – велике питання.

Олексій Зіневич, спеціально для УП

The post Олексій Зіневич “Чому виборча “сітка” не спрацювала: приклад Ірпеня” appeared first on Ірпінь онлайн.