“В післявоєнні роки мій дід по матері працював у Біличанському лісництві. Ось такі сосонки він та його колеги жінки-вдовиці саджади, поливали і пололи від бур’янів.

Не думайте, що той наш Біличанський ліс і ті дерева, що ростуть вздовж нової траси самі виросли. Їх насаджували з любов’ю і турботою. Звісно, деякі і самі повиростали.

І якщо зараз потвори від влади нищать дерева, – в моєму розумінні вони нищать пам’ять моїх предків, працю мого діда. В прямому сенсі цього слова”.

Ihor Dombrovskyi .. а ще нарід за такі трудодні картопельку у міжряддях соснових висаджував!!! І таке було!!!

Oksana Dudalenko Оксана Дудаленко:

“Про картопельку нічого бабуся не розказувала. В них великий город біля хати був, 47 соток. А от про те, що Сталін ввів податок на щеплені плодові дерева, казала. То люди щепи висаджували в лісі (самі щепили, тоді Садових центрів не було), а в городах дички садили.

Якщо дичку пересадити три роки поспіль, вона починає давати пристойні сортові плоди. І податок платити не треба було. Люди виживали, як могли.

Моя сім’я живе в Ірпені з 1947 року, до того жили в Біличах, там і війна пройшла для них.

Мало хто вірить і знає, що річка Ірпінка було настільки широкою і повноводною, що по ній в 50х роках ходили прогулянкові кораблики. Дачники з Києва на все літо приїзжали, знімали квартири у місцевих мешканців.

Зараз у це не віриться, але так все й було“.

Ще Оксана переповіла спогади своєї мами і бабсусі, про те як

“люди після війни копали торф, щоб опалити свої хати.

Вся пойма перед Бучанкою була розкопана. Навесні річка розливалася, а коли вода сходила, в цих копанках лишалася риба. Дєдушка (мій прадід), ловив карасиків з долоню, їх жарили. Мама казала, що смачніше нічого в житті не їли. Дуже бідно жили. Виживали. Це все в 50х роках було. Навіть кінець 40х після війни“.

Ми сконтактували з пані Оксаною і з’ясувалося, що вона давно вже хотіла опублікувати записки з розповідей моїх мами і бабусі. Такими циклами. Асе часу немає.

Діліться своїми родинними спогадами про Приірпіння! Ми не маємо втратити свою історію!

Довідка:

Мешканці Ірпеня, чиї родини мешкають в місті впродовж кількох поколінь переповідають про те, як в перші повоєнні роки місцеві жителі висаджували Біличанський ліс та лісові ділянки по обидва боки річки Ірпінь. Бо під час Другої світової війни більшість дерев Біличанського лісу було знищено, оскільки по правому берегу Ірпінки проходила лінія ДОТів Київського укріпрайону. Сама річка ще не була меліорована і щороку розливалась більш ніж на кілометр в ширину.