У 1990-му році я встановив ось цю табличку. Як пишуть у книгах, у Ігоря найміцніша труна у світі — це підводний човен. У нього немає могили на землі. Тому для тьоті Валі, його мами ми встановили з друзями пам’ятну табличку.

На фото наш друг Аркадій під час весілля. Він теж приходив до Ігоря пам’ятної дошки та зробив цю пам’ятну фотографію. Друзі приходять. Друзі пам’ятають. Пам’ять існує.

В Ірпені були і зараз є такі райони: Машторф, Біла Дача, СМУ, БКЗ. Я 68-го роду народження, моє покоління вже дружило між районами. Якось склалось, що у багатьох були старші брати і сестри. Вони чомусь дрались у ті часи. А ми товаришували.

Район Машторф був таки особливим. Тому що це був завод великий за мірками Ірпеня. Тут виробляли техніку: трактори, торфове обладнання. Багато людей працювало і дуже дружним був райончик. Ми збирались тут у 10-й школі усі вечорами. Що ми тут тільки не робили. Тому дружба була міцною.

І проводи в армію. Тоді ніхто не хотів потрапити на флот. Усі ішли служити в армію, але деякі потрапляли на флот. Проводи були гучні — як весілля. Проводи Ігоря на флот пам’ятає пів Ірпеня. Чому? Тому що він був дуже комунікабельним, мав багато друзів. Була побудована палатка. Столи, стільці, музика, я пам’ятаю – бобінний магнітофон. Тут всі проривались до нього за стіл. Провести його. Ну, це було прийнято в Ірпені”.

Культурологічний проєкт на телеканалі “Погляд” втілюється спільно з ГО “Культурна дія” та Громадської ініціативи Олексія Зіневича. Авторка мультимедійного проєкту “Ірпінь. Моя світлина – моя історія” ірпінчанка, кандидат історичних наук Наталія Зіневич. Оператори Владислав Назаровець та Олексій Москаленко.

The post Вадим Навроцький: “Пам’ять про підводника Ігоря Харченка жива” appeared first on Ірпінь онлайн.