В радянський період вона зазнала переслідування з боку влади

У 1968 році вона підписала славнозвісний лист 139-ти діячів української культури на захист українських політв’язнів і разом з Аллою Горською та Галиною Севрук відмовилася на вимогу влади відкликати свій підпис,

за що була виключена зі Спілки художників УРСР, а поновлена була аж у 1988 році з офіційним формулюванням: «За відсутністю факту звинувачення».

Л. Семикіна була однією із засновниць осередку молодих митців-шістдесятників – «Клубу творчої молоді». «Я захоплювалась історією, етнографією, народним мистецтвом, що теж не могло не позначитися на моїй мистецькій «переорієнтації». 

У майстерні мисткині велися приготування до колядувань, де Алла Горська малювала маски, а Любов Семикіна шила одяг колядників. Поштовхом до роботи над відродженням традицій народу, його національної гордості завдяки мистецтву одягу стали колекції одягу Івана Макаровича Гончара, подорожі по історичних місцях України, які проводив Григорій Никонович Логвин та підтримка Алли Олександрівни Горської.

Людмила Семикіна була співавтором знищеного владою вітражу до 150-річчя Тараса Шевченка у Київському університеті (1964 р.).

Од вітражу, на щастя, збереглося фото, сам твір було знищено – з якимось винятковим цинізмом. Тарас Шевченко у вітражі виголошував рядки: «Возвеличу малих отих рабів німих! Я на сторожі коло них поставлю слово!». Вітраж розтрощили відразу після завершення роботи – бо чужий, мовляв, «принципам соціалістичного реалізму». Михайлина Коцюбинська згадувала: «Головний погромник — ректор університету Швець. Сам власноручно, не дочекавшись висновків комісії, трощив ідеологічно шкідливий вітраж… Чому мати-Україна така сумна? Який «суд», яку «кару» й на кого накликає Тарас? І взагалі, чому це Україна за ґратами»?

У постанові Бюро Київського обласного правління Спілки художників України 13 квітня 1964 року було сказано: «Вітраж дає грубо викривлений архаїзований в дусі середньовічної ікони образ Т. Г. Шевченка, який нічого спільного не має з образом великого революціонера-демократа…

автором костюмів до кінофільму “Захар Беркут” (1970-71 рр.), створила серії строїв за національними традиціями «Скіфський степ», «Поліська легенда», «Княжа доба», «Ретро», «Модерн» (1965–1996). Постійну експозицію Музею шістдесятництва прикрашають створені нею свого часу для друзів-шістдесятників свити і костюми, фото і документи.

Людмила Семикіна «переповіла свій світогляд, свою стражденну біографію саме мовою одягу. Або, як казали колись, строю»

На запрошення Ліни Костенко та Леоніда Осики Людмила Семикіна була художником по костюмах у фільмі «Захар Беркут».

В одному з інтерв’ю художниця так відтворювала особливості своєї роботи у групі «Захар Беркут»: “Для фільму я воліла створити передусім замкове, а не помпезне, барвисте, святкове гуцульське вбрання, і відтак заклала в шати українців аскетизм, певну суворість. Князі, за часів, описаних Іваном Франком, носили одяг із сірого сукна, металеві прикраси… Жодної речі (навіть дрібнички) червоного кольору в їхніх гардеробах не було. Воїни хизувалися своєю силою, мужністю, а не одягом. І вбрання їхнє вирізнялося суголосними з природою (передусім землею, травою) відтінками. Так, окрім тухольського, я створювала княжий костюм; а ще як окремий напрямок роботи — костюм татарський“.

Людмила Миколаївна створила серії строїв за національними традиціями «Скіфський степ», «Княжа доба», «Поліська легенда», «Ретро», «Модерн».

У 1970 р.в Києві демонструвалась персональна виставка Л. Семикіної «Тіні забутих предків» («Народні мотиви в сучасному одязі»).

«Митець Семикіна, тонко відчуваючи примхи смаку і моди, мала на меті утримати все, що в народному мистецтві витримало іспит часу, що відповідає внутрішньому світові нашого сучасника, і на його основі створити нестандартний одяг, що його хотіла б носити сучасна молодь» – писав Іван Світличний.

Панахида за померлою відбулась 15 січня о 13:00 у Володимирському соборі, а поховання — на Байковому кладовищі Києва.

The post У віці 96 років відійшла у вічність Людмила Семикіна – видатна українська художниця-шістдесятниця appeared first on Ірпінь онлайн.