“Локальні армії” – саме так в свій час міністр внутрішніх справ України Арсен Аваков назвав муніципальні варти в містах України. І численні журналістські розслідування підтвердили ці слова: багато місцевих очільників створили подібні формування для захисту себе, а не своїх громадян. Подібним чином працює муніципальна варта і в Ірпені, де її перетворили на комунальне підприємство. Але замість додаткового ресурсу, який би контролював порядок в місті, муніципальна варта стала просто черговим піар-ходом та фактично, особистою охоронною фірмою місцевих чиновників, яка існує за бюджетний кошт.

Юристи, які аналізували доцільність створення муніципальної варти в різних українських містах, зазначали, що це формування без відповідного закону, який досі не прийнятий, є гібридним і акумулює в собі функції інших структур. По суті, відповідно до своїх статутів, вони мають мало прав і доволі багато обов’язків, що, на перший погляд, дуже пасує до громадського формування. Але насправді це означає одне: вони фактично не зможуть нікому допомогти, адже охороняючи комунальну власність та патрулюючи вулиці мають право зробити лише усне зауваження та викликати поліцію – як і будь-який громадянин України. Та негативним боком такого громадського  додаткового контролю є те, що в багатьох міста муніципальні варти перетворили на комунальні підприємства. А це означає, що за свої не надто цінні обов’язки, які вони мали б виконувати і як звичайні громадяни України, їм платять з місцевих бюджетів чималі кошти. 

За ці кошти вартові залюбки захищають місцеву владу від активістів. Подібні випадки фіксувались, до прикладу, в Одесі. Але через прогалини в законодавстві та серйозне “кришування”, не відбулось притягнення винних до відповідальності. 

Спотворення реальності, захист та відмивання грошей: для чого Ірпеню муніципальна варта 

“Муніципальну варту” Ірпінська міська рада створила у 2016 році. Тоді активісти писали, що це формування створили спеціально під тодішнього керівника Громадської ради Миколу Ковальчука, щоб і його, і раду і варту можна було легко контролювати. Він в новоствореному КП зайняв посаду заступника керівника, що одразу ж створило конфлікт інтересів. Адже Громадська рада має бути незалежним органом і контролювати діяльність міської ради. Тому Ковальчук, сидячи на двох стільцях, повністю перейшов під контроль Карплюка, надалі виконуючи всі його забаганки.

Натомість, тодішній заступник міського голови Дмитро Христюк намагався пропіарити владу на створенні “Муніципальної варти”. Він зазначав, що подібна структура в такому форматі – перша в Україні, адже має два підрозділи. Хоча, до прикладу, у Львові “Муніципальна варта” існує з 2002 року, налічує цілих 8 підрозділів і має значно розгалуженішу структуру. 

В Ірпені мунварта отримує близько 12 мільйонів фінансування на рік. Ця структура налічує близько 100 працівників. Окрім заробітніх плат, вони отримали ще й транспорт та спецзасоби. Все це для того, щоб не лише робити зауваження людям, котрі розпивають алкогольні напої в центрі міста та виганяти безхатьків з приміщення вокзалу, а й захищати дії місцевої влади. По суті, Володимир Карплюк помістив в цій структурі дві функції: піар і захист своїх інтересів. Захист інтересів яскраво проявився на сесії міської ради в грудні 2018 року, коли депутати голосували за скандальний оновлений Генплан міста. 

А от прикладів піару влади, самопіару та спотворення реальності за роки існування в Ірпені “Муніципальної варти” було безліч. Мунвартівці били людей, виступали тітушками на сесіях міськради, з’являлись в найрезонансніших місцях для піару, а потім зникали. Так було влітку 2019, коли місцеві мешканці виявили в приміщенні заводу Машторфу незаконне підприємство з утилізації шин. Тоді ще депутат Андрій Літвинов вирішив і на цьому попіаритись і пообіцяв охороняти завод за допомогою вартових, поки підприємство не ліквідують. Та досі нічого не відомо про закриття цього підприємства, і попри охорону мунварти місцеві активісти повинні були самостійно врегулювати це питання. 

Микола Ковальчук доклався до забудови особливо цінних земель на заплаві, вивезення торфу, та навіть до фальсифікації виборів президента. 

З абсолютним відчуттям, що жоден закон для них не писаний, ірпінська муніципальна варта наразила себе на ризик. Місцева громада створила петицію з вимогою ліквідувати недоцільне підприємтсво, на яке витрачаються шалені кошти. Звісно, закриття “Муніцпальної варти” при нинішній владі – наївна ілюція. Але цим кроком мешканці міста, що підписали петицію за лічені дні, висловили свою чітку позицію, яка має всі шанси бути почутою після зміни влади в жовтні цього року. 

Ціна проєкту “Муніципальна варта”

Загалом на муніципальну варту з місцевого бюджету витрачають близько мільйона гривень на місяць. В умовах пандемії коронавірусу в світі, коли в Україні запроваджено жорсткий карантин, ці кошти дуже знадобилися б ірпінським медикам.

Нещодавно місцева активістка Михайлина Скорик-Шкарівська, а також багато інших мешканців регіону, розповсюджували в мережі facebook занепокоєння медиків. За чутками, в поліклініці Ірпеня станом на 6-й день карантину масок всьому персоналу не вистачало.

Маски та спецодяг для медичного персоналу у всьому світі зараз продаються за завищеними цінами. Але 12 мільйонів річних витрат на безкорисну “Муніципальну варту” могли б значно покращити стан медичних закладів Приірпіння. До прикладу, міська рада могла б закупити вдосталь медичних масок та спецодягу. Захисні окуляри в системі публічних закупівель Prozorro в середньому коштують 300 грн/шт. Медичні макси різноманітні заклали купують по цінах від 16 до 80 грн/шт. Захисні костюми – 250 грн/шт. Ми провели приблизні підрахунки, взявши найвищу вартість масок з розрахунку на подальше зростання цін. Для того, щоб забезпечити хоча б 100 працівників медичних закладів протиепідеміологічним захистом на перший час, потрібно близько 4 тисяч масок (320 тисяч гривень), 200 захисних костюмів (50 тисяч гривень), та 200 окулярів (60 тисяч гривень). На всі 12 мільйонів гривень Ірпінська міська рада могла б забезпечити медиків і персонал Приірпіння на 2 тисячі захисних костюмів, 5 тисяч захисних окулярів та 125 тисяч медичних масок.

Крім того, у зв’язку з поширенням коронавірусу в Київській області можна було б взяти приклад з міста Миколаїв, де підтверджених випадків зараження немає взагалі. Там волонтери за добу організували лабораторний центр для виявлення коронавірусу. За умови цілодобової його роботи там можна перевіряти близько 400 зразків на добу. Ціна питання – 5 мільйонів гривень. Тобто за кошти утримання муніципальної варти таких центрів при потребі можна було б створити два. І хоч Ірпінь знаходиться до Києва, де роблять такі аналізи, значно ближче, ніж Миколаїв, він міг би стати для столиці значним допоміжним центром. Особливо це стосується цілком ймовірної ситуації, коли кількість інфікованих в країні значно зросте. 

Та, наразі, не до кінця усвідомлені та погано скоординовані заходи міських чиновників та чолі з “тіньовим” мером Карплюком призводять до катастрофічних результатів. До прикладу, вчора на карантин закрили пологовий будинок, до якого раніше направили вагітну з коронавірусом. А от муніципальна варта в умовах карантину отримала повноваження складати протоколи про адміністративні порушення і надалі без жодних обмежень та скорочень продовжує працювати. Тож, замість медиків платники податків Ірпеня мусять утримувати черговий проєкт Володимира Карплюка – КП “Муніципальна варта”. 

The post Вартість піар-проектів Карплюка могла покрити потреби медицини Приірпіння. Частина друга: КП “Муніципальна варта” appeared first on Ірпінь онлайн.

— Інно Валентинівно, розкажіть про свій шлях до професії. Які обставини спонукали вас стати лікарем?
— Можна сказати, що це була сукупність обставин. По-перше, приклад моєї бабусі, яка працювала в лікарні. По-друге — настанови батьків. Бабуся не була лікарем, але, мабуть, вона дуже хотіла ним стати. На жаль, їй це не вдалося, але вона розповідала багато історій з життя лікарні, і мені хотілося бути причетною до них. Мені здається, вона хотіла, щоб я продовжила її справу і стала лікарем. Тому вступила на лікувальний факультет Національного медичного університету імені О.О. Богомольця. Потім отримала спеціалізацію з акушерства та гінекології. Після її закінчення я працювала акушером-гінекологом у Ворзельській поліклініці, а через деякий час очолила її. Згодом мене запросили на посаду заступника головного лікаря в Ірпінську центральну міську лікарню. На цій посаді я працюю з 2011 року.

— Що посприяло вашому вибору медичної спеціальності?
— Це був абсолютно свідомий вибір. Мені здається, що лікар акушер-гінеколог — найбільш позитивна спеціальність серед усіх інших, бо допомагати жінкам, відчувати чудо народження дитини — то є велике задоволення.

— Мені відомо, що ви приділяєте велику увагу підвищенню свого професійного рівня.  Наскільки  взагалі це важливо для  медичного працівника?
— Звичайно, важливо. Лікар має бути багатогранним, мати мультидисциплінарні знання та постійно вдосконалювати їх. Це та спеціальність, завдяки якій навчаєшся все життя. Необхідно завжди вивчати новітні діагностичні технології, сучасні методики лікування — як фармацевтичні, так і хірургічні. Лікарі Ірпінської центральної міської лікарні, як і всі інші лікарі України, згідно з рекомендаціями Міністерства охорони здоров`я України, повинні проходити кожні 5 років курси підвищення кваліфікації. Їхній освітньо-кваліфікаційний рівень визначає поважна атестаційна комісія. Якщо до лікаря є певні зауваження або скарги про те, що він не виконує своїх функціональних обов’язків, не відповідає професійним якостям, то комісія може позбавити його категорії. І тоді треба проходити весь шлях спочатку: навчання, екзамени… Це на так просто. Крім того, лікар має постійно займатися самовдосконаленням, відвідувати тренінги та семінари, вивчати накази, читати багато професійної літератури. До речі, ми постійно проводимо на базі Ірпінської центральної міської лікарні усілякі тренінги та семінари. Нерідко з колегами відвідуємо різноманітні семінари за власні кошти, а потім впроваджуємо здобутий досвід (включно із зарубіжним) в наших закладах охорони здоров`я.

— Якими якостями має володіти справжній лікар?
— Лікар завжди має бути готовим до несподіванок, швидкого прийняття нестандартних рішень, вміти брати відповідальність за життя пацієнта. Лікарі акушери-гінекологи кожного разу відповідають одразу за двох: матір і дитину. Справжній лікар на мій погляд — це той, хто любить людей та став лікарем за покликом серця, має терпіння і розуміє, що треба все життя навчатися. А ще — обов’язково отримувати задоволення від своєї професії. Якщо його немає — можливо, слід задуматися, чи варто працювати лікарем?

— Хто  з колег  в  Ірпінській центральній міській лікарні  є для вас прикладом?
— Важко назвати когось конкретно. Але, наприклад, лікарі-реаніматологи особисто для мене — приклад витримки та мужності. А жінки-реаніматологи — взагалі залізні леді. Крім того, я маю дуже позитивне ставлення до лікаря-онколога Ірпінської міської поліклініки Олени Жирнової, вона по-справжньому віддає своє життя роботі… Чесно кажучи, можна перерахувати абсолютно всіх лікарів.

— Що б ви хотіли побажати лікарям з нагоди свята?
— Своїм колегам я хочу побажати міцного здоров’я, терпіння і більше поваги від держави та пацієнтів. А ще бажаю, щоб ми нарешті дочекалися тих часів, коли лікар буде отримувати гідну оплату своєї праці.

Спілкувалася Юлія Гапон

The post Інна Комісарова: “Лікар має навчатися все життя” appeared first on Ірпінь онлайн.